Читать «Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 82
Ростислав Федосійович Самбук
«Авжеж, продаю!» — боязко відповів Ромко, не зводячи погляду з примруженого ока.
Старий обірванець щосили потягнув до себе подушку, і хлопчик випустив її. Пальці з брудними нігтями зім’яли подушку, перебрали насипку — чи не заштопана десь. Підняли подушку за ріжок, погойдали зневажливо.
«Фе, і це називається подушка? — вигукнув чоловік іронічно. — Щоб мої діти ніколи не спали на таких подушках! І скільки ти хочеш за таке дрантя?»
«Двадцять карбованців!..» — не зовсім упевнено відповів Ромко. Так його навчила мати: слід називати подвійну ціну, щоб потім, торгуючись, скинути.
«Ой, не роби з мене мертвяка! — старий притиснув вільну руку до серця і нараз помітив Надійку з другою подушкою. — І це теж твоя? — Надійка кивнула, і чоловік рвонув подушку з її рук. — І ви хочете за ці старі вещі сорок карбованців? Да я помру, якщо хтось дасть за них хоч п’ятірку…»
Ромко потягнувся до подушок, та старий підняв їх вище.
«Віддайте!» — мовив хлопець рішуче.
«А де ти взяв ці подушки, мальчик? Підказує мені серце — крадені! Ай-я-яй, мальчик, як негарно красти…»
«Це наші подушки!» — виступила вперед Надійка.
«Ну, ваші, ваші… Але ж мене душить сміх — сорок карбованців… Я дам вісім і, клянусь, переплачую…»
«За обидві?» — не повірив Ромко.
«А ти думав — за одну?»
Огрядна тітка з розвішаними на лівій руці сукнями висунулася з-за старого. Спритно вихопила одну подушку. «Скільки?» — запитала.
«П'ятнадцять…» — не посмів уже назвати попередню ціну Ромко.
«Я ж торгуюсь, ви не бачите? — визвірився на неї чоловік. — Ну, дітоньки, даю вам два червінці, і квит…»
Жінка переклала подушку на ліву руку й хотіла взяти Другу.
«Двадцять п'ять! Беру я».
«Чого носа сунеш? Хіба не бачиш, що я торгуюсь…» Ромко підстрибнув і вчепився в подушку. Видер її в чоловіка.
«Давайте, тьотю…»
Та, підібравши спідницю, затиснула подушки між ніг. Дістала з-за пазухи два червінці й п'ятірку. Надійка схопила гроші, потягла за собою брата: боялась, що жінка передумає. Коли загубилися в юрмищі, радісно запропонувала:
«Маєм зайву п'ятірку, можемо пообідати».
За карбованця їм дали дві миски печені. Надійка тільки-но розгорнула гроші, щоб заплатити тітці, як хтось зненацька вихопив їх у неї. Дівчина рвучко обернулася і побачила здорованя в кепці, повернутій назад козирком. Він шаснув під стіл. Тітки загорлали: «Злодій, держіть його!» Ромко метнувся услід, але злодій був спритніший — викрутився з рук чоловіка, що намагався затримати його, і зник за лотками.
Ромко стояв розгублений. Вдома ж нічого нема. Що вони скажуть хворій матері?..
Юрій Юрійович відсунув тарілку — розповідь схвилювала його.
— Ех, — мовив він гірко, — нам з тобою, Романе, довелося чимало пережити… Але я не в претензії. Дитинство загартувало нас! Розумієш, я не хотів би, щоб мої діти пережили таке саме… Моєму лайдакові вже двадцять, а він, мабуть, і досі не знає справжнього смаку хліба. Непоганий хлопець, вчиться добре, та найменша невдача виростає для нього в проблему. Не вміє боротися з труднощами, власне, їх у нього і нема. А характер усе ж формують труднощі.
