Читать «Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 81

… Було це давно. Він тоді ще був восьмирічний хлопчина. Вони недавно приїхали до Києва з села, де мати вчителювала, і ще як слід не влаштувались. Мати захворіла, лежала з температурою і послала Романа з Надійкою на товкучку. Перед цим довго радились, що продати. Речей зайвих не було — отож вирішили збути подушки: адже під голову завжди можна щось покласти. Надійка й Ромко взяли дві великі, в червоних насипках подушки і бадьорі подалися на базар. Та настрій у них одразу зіпсувався, коли вони побачили велетенське скопище людей.

Це була справжня стихія. Людський натовп вирував, наче море, а над ним стояв неймовірний гамір. Тут панували свої неписані базарні закони. Скраю мали свої постійні місця «розкладники». Вони продавали всілякий мотлох: різного діаметра дроти, букіністичну літературу, старорежимні замки з секретами, мідні крани, старі черевики й «крик моди» — вишиті гладдю килимки з гномами та лебедями.

За розкладкою тупцювали ті, що продавали старі пальта, штани, сукні та білизну — одяг, який тут же примірявся під захоплені вигуки перекупників. Ще далі на довгих столах стояли закутані в старі ватяні ковдри каструлі з гарячим борщем, супом, домашнею печенею, від якої йшов запашний дух лаврового листу й тушкованого м'яса. Серед натовпу сновигали меткі хлопчаки й дівчатка з відрами води й алюмінієвими квартами і горлали на всі заставки:

«Ка-аму вади ха-алодной, ка-аму вади?..»

Їм ніби вторували хрипкі пропиті голоси чоловіків, які крутили ногами дерев'яні верстати з насадженими на вісь точилами й зазивали:

«Та-ачить на-ажі—но-ожиці!..»

Ромко з Надійкою боязко зайшли в базар і виставили поперед себе подушки. Ромко був певен, що зараз на них накинуться, вириватимуть подушки один. в одного й заплатять значно більше, ніж вони визначили вдома, — не по десятці за кожну, а принаймні по п'ятнадцять карбованців. Він уже знав ціну грошам. За карбованець можна було купити хліба, цукру й молока. А червінець вважав сумою мало не казковою: за нього в «Сарабкоопі» важили й м'ясо, й оселедці, та ще й давали здачу.

Але до них ніхто не підходив, і Надійка вирішила, що вони стали не на тому місці. Почали проштовхуватись через усю товкучку до розкладки.

Ромко міцно притискав подушку до грудей, роздивляючись на базарні дива. Постояв трохи перед дядьком, який тримав на долоні дві кульки. Дядько раз по раз підкидав одну з них. Вона спритно падала йому на долоню, і тоді лунав постріл — біля дядька приємно пахло сіркою. Ця забава так сподобалась хлопчакові, що він ладен був стояти тут хоч цілий день, але Надійка повела його далі.

Раптом через Ромкове плече простяглася рука з чорними півмісяцями нігтів і схопила подушку. Хлопець злякано притиснув її до грудей.

«Продаєш?» — почулося десь угорі.

Ромко задер голову і побачив, що на нього дивиться хитре, прискалене проти сонця око. Друге око зиркало в інший бік, наче щось вишукувало в натовпі.