Читать «Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 53

Із-за рогу виринула світла машина з шашечками. Вона загальмувала навпроти кіоска. Якийсь молодик з борідкою визирнув з віконця, махнув рукою, і Іваницький одразу підвівся…

Полковник зручніше вмостився на сидінні. Отже, Климунда відростив бороду, а борода й чорні окуляри змінюють людину. Чи не тому вони так довго розшукують Климунду? А може, він буває в Піцунді тільки наїздами, як оце зараз?

Тим часом Іваницький сів у машину. Сіли в білу нову «Волгу» і Шульга та Саная. Полковник нахилився до мікрофона і запитав:

— Це Климунда, майоре? Бо я звідси не добачив…

— Він, Романе Панасовичу. Яке ваше розпорядження?

— Простежити треба — що робитимуть… Якщо брати зараз, можемо втратити ікони, зрозуміло?

— Зрозуміло, товаришу полковник!

— Ні пуху, ні пера…

Таксі з Іваницький і Климундою звернуло на дорогу, що вела в глибину мису до села Літзави. Таксист був досвідчений і знав ціну часу, мчав швидко, не звертаючи уваги на знаки.

— От сучий син, — тільки охкав Саная, — сьогодні ж подзвоню в автоінспекцію, лихач паршивий!

— Усі вони з одного тіста книші… — спокійно резюмував Шульга. — Таксист — завжди таксист!

— Я йому покажу — завжди таксист! — мовив Саная так, що майор зрозумів — таки покаже…

Вони йшли за таксистом трохи на відстані, іноді відстаючи для пристойності, — як висловлювався їхній водій, котрий добре розумівся на правилах гри — переслідував уже не одного злочинця. Проскочили вузькими вулицями села і виїхали на пряму, що вела до рибзаводу.

— Куди вони? — дивувався Саная. — Далі гори, ну, студентські табори в ущелинах, більше нікуди…

На площі перед рибзаводом приліпилося кілька будиночків: їдальня, магазин, поруч невеличкий базарчик. Тут же автобусна зупинка. Таксист зупинився біля базарчика у затінку величезного інжирного дерева. Спочатку виліз Іваницький, за ним — Климунда.

Клац… клац… — сфотографував цей урочистий момент Саная. Він уже вийшов із машини й штовхався біля рядів з помідорами, грушами та сливами. Весело торгувався і буквально наступав на п'яти Климунді та Іваницькому.

Омелян купив слив, загорнув у газету й поклав до портфеля. Климунда дав йому якийсь папірець. Вони перемовились кількома словами, і Спиридон сів у таксі, а Іваницький попрошкував до села.

Саная вскочив у «Волгу» і доповів Козюренку:

— Климунда передав щось Іваницькому… Не встиг помітити — якийсь папірець.

— Вас зрозумів. Переслідуйте Климунду. Не поспішайте брати. Встановіть, де мешкає. Можливо, переховує ікони на квартирі. Зараз підключимо до переслідування ще одну машину. Не мозольте очі Климунді: міняйтеся… Іваницького беру на себе… — Полковник помовчав і попросив зовсім іншим тоном — Пам'ятайте, Якове Павловичу, цей мерзотник може бути озброєний…

— У курсі… — відповів Шульга впевнено. — Щасливо вам!

— Тепер не випустимо! — засміявся Козюренко весело.

Таксист, лякаючи напівдиких свиней, промчав довжелезною вулицею села Алахадзи й звернув у напрямі Гудаути.

— Гудаута, Новий Афон, Сухумі… — почав перераховувати Саная. — А може, він зупиниться в Ешері? — штовхнув Шульгу ліктем. — Ти був коли-небудь в Ешері?