Читать «Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 51
Ростислав Федосійович Самбук
А ще через годину Балабан, перед яким розклали десяток фотографій різних чоловіків, упевнено тицьнув пальцем у картку, на якій був Климунда. Впізнали його також Зоя, Клара і Роберт. Зоя аж посвітлішала на обличчі.
— Адресу його… Можна адресу? — запитала нерішуче.
Козюренко тільки перезирнувся з Шульгою.
— Самі ще не знаємо, — відказав. — Але скоро дізнаємось. Неодмінно.
Коли свідків відпустили, полковник подзвонив і попросив замовити два квитки на літак до Адлера.
— На завтра, на ранішній, — наказав. — Обов'язково на ранішній, бо справа нагальна!
В Адлері Козюренка і Шульгу зустрів капітан Саная. Вони одразу вирушили в Піцунду.
— Райський куточок, — мовив, широко усміхаючись, Саная, наче сам був причетний до його створення. — У Піцунді нема гагринської вогкості. Там хмари лежать у горах просто над містом, а тут, дивіться, — простір!
Справді, мис вдавався глибоко в море, гори відступили, насуваючись на ріг невеличкими горбами лише з протилежного, гудаутинського боку.
З моря віяло прохолодою. Козюренку й Шульзі так кортіло викупатися. Вони заздро позирали на тих, що хлюпалися в морі. Та мусили одразу приступити до роботи.
Козюренко провів невеличку нараду з працівниками піцундської міліції. Вони одержали фотографії Спиридона Климунди і дістали наказ негайно затримати злочинця. На те, що Климунда прописався, було мало надії. І справді, паспортний відділ повідомив, що такого прізвища в їхніх списках нема. Дільничні інспектори і кілька оперативних працівників уже почали непомітно «прочісувати» курортників у селах Алахадзи та Літзава.
— І все-таки бути коло моря й не покупатися — гріх! — піддався спокусі полковник. — Навіть виконуючи службові обов'язки!
Вони довго плавали в теплому й дивовижно прозорому морі. Потім обідали — міліцейська машина повезла їх на птахофабрику, де в робітничій їдальні робили таких курчат-табака, яких, на думку начальника райвідділу міліції, не з'їси ніде, навіть у найкращих тбіліських ресторанах.
Курчата і справді були смачні, і до них пішла пляшка «гурджаані».
— Гарна робота, — зауважив Козюренко. — Їмо райську їжу і п'ємо чудове вино. Ну, що ж, і працівникам міліції випадають світлі дні…
Ввечері вони відвідали бар на горішньому поверсі комфортабельного шістнадцятиповерхового пансіонату. Тут було весело й гамірно. Цей настрій передався і працівникам міліції. Козюренко навіть запросив потанцювати молоду жінку, що сиділа за сусіднім столом.
А опівночі він уже вислуховував донесення оперативних працівників міліції і давав їм завдання на завтра.
На жаль, нічого втішного Козюренко не почув — на слід Климунди поки що ніхто не натрапив.
— Ну, добре, — резюмував полковник. — Повинен же він їсти й пити, — як думаєте?
— Ще б пак, — підтримав його Шульга.
— Уранці слід узяти під контроль усі ресторани, їдальні, шашличні, кафе. Також базари. Я вже не кажу про магазини й кіоски…
— Може харчуватися в хазяйки, — вставив хтось.
— Не виключено. Але ж удень повинен з'явитися на пляжі. — Шульга згадав учорашні слова Козюренка й додав — Бути коло моря й не викупатися — гріх. Правда, товаришу полковник?