Читать «Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 50
Ростислав Федосійович Самбук
Козюренко завітав до місцевкому інституту. Відрекомендувався голові, розповів, яку має справу, і попросив негайно скликати дружинників. Зійшлися до кімнати місцевкому хвилин через п'ятнадцять, зацікавлено позираючи на незнайомця в сірому костюмі.
— Ми розшукуємо небезпечного злочинця, — сказав Козюренко. — Знаємо, що звуть його Семеном, він курить цигарки «Любительські» і має погану звичку гасити недокурки об що трапиться. Чоловік років під тридцять, може, молодший, чорнявий, високий. Не виключено, що займається самбо. Ось, мабуть, і все, що ми знаємо. А у вас в кінці коридора, де курять, на підвіконні сліди від погашених цигарок…
У кімнаті запанувала тиша. Козюренко допитливо вглядався в обличчя присутніх.
— Семен? — нарешті перепитав один дружинник. — Здається, є такий Сеня…
— Маєш на увазі кого, — втрутився його сусіда, — того піжона?
— Справді, кого? — запитав Козюренко. — Семена, який курить «Любительські»?
— «Любительські», — сказав дружинник. — Точно, «Любительські»!
Другий хлопець пожвавішав:
— Так це ж наш тренер! — вигукнув.
— Який тренер? — занепокоївся голова місцевкому.
— Климунда, хто ж іще?
— Наш тренер з настільного тенісу, — пояснив голова. — З «Авангарду».
— Климунда? — перепитав Козюренко. — Семен Климунда? Чорнявий, високий?
— Так, — ствердив перший дружинник, — усе сходиться.
— Коли був тут востаннє?
— Та зараз у відпустці, — пояснив голова.
— Прошу тримати нашу розмову в таємниці, — попросив Козюренко. — Самі розумієте, чому. І дякую вам за цінне повідомлення.
Дружинники розійшлися, а Козюренко ще раз оглянув сліди на підвіконні. Вони добре збереглися. Треба негайно викликати експертів.
Отже, Климунда, Семен Климунда… Може, він, а може, й не він… Принаймні вони встановлять це ще сьогодні…
Полковник зайшов до приймальні й подзвонив до відділу кадрів управління місцевої промисловості, де перебував Шульга. Майор узяв трубку майже одразу, наче ждав. дзвінка.
— Йду, — відповів, вислухавши короткий наказ полковника, — вже спускаюсь…
Вони разом поїхали в товариство «Авангард», і через кілька хвилин Козюренко тримав у руках папку із справою Климунди.
— Климунда Спиридон Іванович… — прочитав голосно й звів очі на Шульгу… — Бачте, його звуть не Семеном!
— Молодь… — запобігливо сказав завідувач відділу кадрів. — Ім'я, мовляв, у нього несучасне… Хе… хе… Взяв і перехрестився на Сеню…
— Нам казали, що він у відпустці? — запитав Козюренко.
— Так, відпочиває.
— І де?
— Казав, що збирається на Чорне море. Хвилинку, треба попитати Таню. Здається, одержала від нього листівку…
— Давайте сюди вашу Таню! — пожвавішав Козюренко.
Таня Войнарук здивувалася, коли її почали розпитувати про Климунду. Кому яке діло, з ким вона листується? Почервоніла, і Козюренко зрозумів, що Климунда їй не байдужий. Він пояснив дівчині, що Семена Климунду спішно розшукує якийсь родич. Таню це задовольнило, і вона принесла листівку, яку одержала від Спиридона: висотні будинки на тлі синього моря й реліктові піцундські сосни…
Климунда повідомляв, що відпочиває добре і збирається пробути в Піцунді аж до початку вересня.