Читать «Код да Вінчі (підліткова версія)» онлайн - страница 5

Він почув у слухавці дихання, яке свідчило про схвильованість Учителя.

— Наріжний камінь…

Згідно з переказами, братство створило мапу з каменя — наріжний камінь — плиту, на якій вирізьблено координати найбільшої таємниці братства: таємниці такої могутньої, що її захист, власне, і є сенсом його існування.

— Коли ми заволодіємо наріжним каменем, — прошепотів Учитель, — ми просто зробимо ще один крок.

— Ми ближче, ніж ви думаєте. Наріжний камінь тут, у Парижі.

— У Парижі? Не може бути. То було б занадто просто.

Сайлас відновив усі події того вечора… як усі чотири жертви за мить до смерті, як розповідав Сайлас, повторювали одне й те саме: наріжний камінь надійно заховано в одній зі старовинних паризьких церков, а саме у церкві Сен-Сюльпіс.

— У Божому храмі! — вигукнув Учитель. — Як вони насміялися з нас!

— Що вони й робили протягом століть!

Учитель замовк, аби відчувалась урочистість моменту. А потім заговорив:

— Ти дуже прислужився Господу. А тепер, Сайласе, ти маєш знайти мені наріжний камінь. Негайно. Цієї ночі.

Й Учитель пояснив, що треба зробити.

Коли Сайлас поклав слухавку, на його тіло чекали нові муки. Одна година, сказав він собі, вдячний Учителеві, що той залишив її йому, перш ніж іти в Дім Господа. «Я маю очистити свою душу від сьогоднішніх гріхів».

— Біль — це добре, — прошепотів він.

Розділ 3

Свіже квітневе повітря вривалося у віконце автомобіля Судової поліції, який мчав Парижем. Роберт Ленґдон сидів ззаду на місці пасажира й намагався навести лад у своїх думках. Він прийняв душ і поголився, тож виглядав непогано, але в голові панували безлад і тривога. Він не міг забути мертвого тіла куратора на фотографії.

Жак Соньєр мертвий.

Він відчував смерть куратора як велику втрату. Хоча Соньєр мав репутацію самотнього дивака, його відданість мистецтву викликала велику повагу, і Ленґдон дуже хотів познайомитися з ним.

Місто поступово затихало: вуличні продавці мигдалю в цукрі ховали свої прилавки-візочки, офіціанти виносили торби зі сміттям, закохані пригорталися одне до одного, щоб не змерзнути на вітрі, що доносив пахощі жасмину. Двотонний «сітроен» упевнено їхав повз вечірній натовп.

— Капітан був дуже радий, що ви ще лишилися в Парижі, — сказав агент, на повній швидкості обганяючи седан біля славетного саду Тюїльрі, місця, яке Ленґдон завжди вважав мало не священним. То був сад, у якому художник Клод Моне експериментував із формами й барвами, чим сприяв народженню імпресіонізму.

Агент вимкнув сирени, і Ленґдон зітхнув із полегшенням, насолоджуючись настанням тиші. «Сітроен» повернув ліворуч, на захід центральним бульваром, обігнув круглий ставок і рушив порожньою вулицею до широкої чотирикутної площі. Тепер можна було побачити кінець саду Тюїльрі, позначений величезною кам’яною аркою.

Арка Каррузель.

Шанувальники мистецтва люблять це місце. Звідси можна побачити чотири найкращих музеї, по одному на кожну сторону світу. Праворуч, з південного боку, Ленґдон бачив артистично освітлений фасад колишнього залізничного вокзалу, тепер це музей д’Орсе. Ліворуч виднілася верхівка ультрамодерного центру Помпіду, де розміщено Музей сучасного мистецтва. Позаду, на заході, понад деревами височів старовинний обеліск Рамзеса, який є орієнтиром для музею Же де Пом.