Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 64

У розповіді Вінцентія серед претендентів особливо виділяється постать Романа, “quanto loco vicinior (найближчого сусіда)”. Хроніст відзначає, що через нестачу власних сил він звернувся за допомогою в Краків, де місцевий князь Лешко схвально відреагував на бажання Романа сісти в Галичі. Під час переговорів, за версією польського автора, Роман обіцяв визнати себе намісником малопольського володаря в Галичині. І в цій інформації, і в подальшій розповіді Кадлубек прагне довести доцільність дій краківського монарха по відношенню до волинського князя, підкреслює великий тріумф, який начебто мали польські воїни по завершенню походу до Галича.

Слід зазначити, що позиція польського автора дуже суперечлива, оскільки він писав про ці події вже після конфлікту Лешка і Романа в 1205 р. Ставлення його до волинського князя вкрай негативне, тому він особливу увагу приділяє описові жорстокостей Романа щодо галицьких магнатів. На жаль, в історіографії, хоча давно визнається тенденцій- ність інформації Кадлубка про Русь, саме під впливом його твору існує уявлення про антагоністично ворожі відносини між новим галицьким князем і боярством краю. В Галичі, вважає Л.М.Гумільов, Роман “настільки заплямував себе такими жорстокостями, що руський літописець вважав за потрібне не згадувати ці факти”. Безумовно, у Романа в Галичині було чимало політичних суперників, проте ще з часів його першої спроби сісти в цьому краї у нього і тут серед місцевого боярства було чимало прихильників. Чимало галичан, за повідомленнями літопису, покинуло тоді Галич разом з Романом і знайшли притулок в його володіннях. Саме вони разом з волинянами у подальшому будуть опорою в походах Романа на початку XIII ст., а пізніше, не дивлячись на протидію інших боярських таборів, зорієнтованих на інших політичних лідерів, окажуть підтримку його синам Данилу та Васильку.

В хроніці Вінцентія є важлива інформація про серйозну підтримку Романа у переддень зайняття ним нового столу з боку малопольських вельмож. Приєднанню Галича сприяла і вигідна для Романа ситуація в Угорщині, де після смерті Бели III (1196 р.) розпочалася війна між його синами Емеріком і Андрієм. Пізніше Роман укладе тісний союз з останнім, що відкрило для обох союзників можливість у доволі сприятливих умовах вирішувати власні домашні справи. Зокрема, це дозволило Андрієві в 1205 р. стати угорським королем.

В польській літературі, виходячи з свідоцтв Вінцентія, часто зустрічається погляд про залежність Галичини від Кракова, Романа від Лешка після 1199 р. Проте таке твердження далеке від історичних реалій, оскільки на той час Галицько-Волинська держава була значно сильнішою Малопольського князівства, володар якого, за спостереженнями Г.Лябуди, вже в другій половині 1199 р. втратив Краків і перейшов на князювання в Сандомір. Верховним князем Польщі (принцепсом) та краківським князем став дядько Романа по матері Мешко III. Останній прокнязював в Кракові до 1202 р., і з ним у галицько-волинського князя, схоже, розвивалися нормальні стосунки. Ця обставина сприяла проведенню активної діяльності Романа в Подніпров'ї в перші роки XIII ст.