Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 35

Отже, цілком вірогідно, що у поході на Київ Роман Мстиславич відігравав одну з головних ролей. Молодий князь продовжував накопичувати досвід військової справи та політичної боротьби.

Дядька Романа Ярослав Ізяславич недовго просидів у столиці Русі. І в цьому, мабуть, була винна не тільки його особиста невдача. Час князювання у Києві одноосібних володарів, навіть наймогутніших, відходив у минуле. Тепер наступала пора колективного князювання в столиці, коли шанс більш-менш стабільно володарювати в місті на Дніпрі мали тільки два володарі, частіше представники різних князівських родів. Після повернення з Києва Ярослав Ізяславич непомітно сходить з політичної арени. Нам, навіть, невідомо, коли точно помер волинський князь. Остання згадка про нього відноситься до 1175 р. Можна припустити, що це сталося ще до кінця 70-х років XII ст.

Роман і Святослав Мстиславичі

Саме на другу половину 70-х – першу половину 80-х років XII ст. припадає апогей удільної роздробленості Волині. В цій землі тоді (після смерті Ярослава) не було головного князя. Саме в цей час Роман розпочинає досить активні дії на політичній арені, прагнучи зайняти позицію лідера на Волині. Цікаво, що йому було легше підтримувати добрі взаємини з двоюрідними, ніж рідними братами. Більше всього Романові довелося мати справу з белзьким князем молодшим братом Всеволодом. Але на відміну від взаємин Мстислава та Ярослава Ізяславичів, між представниками молодої генерації західноволинських князів часто виникали взаємонепорозуміння, оскільки Всеволод зазіхав на Романів Володимир-Волинський.

Не склалися, вірогідно, взаємини Романа і з зведеним братом Святославом. Вже на початку 70-х років цей старший серед Мстиславичів князь прагнув знайти сильного союзника, щоб захопити лідерство на Волині, оскільки за походженням він на нього не міг претендувати. Саме амбіційністю цього князя, його прагненням стати головним волинським князем була викликана його досить авантюристична відмова від власного володіння на користь Володимира Галицького. Віддаючи Червен Володимиру Ярославичу, Святослав Мстиславич, безумовно, сильно ризикував, але йти на ризик його змушували якіїсь і не дуже добрі для нього обставини, і тут варто згадати про втрату напередодні цих подій Святославом Бузька, що є свідченням боротьби між західноволинськими князями на початку 70-х років XII ст.

Володіння у Східній Волині належали Ярославичам. Луцьк тримав Всеволод Ярославич, який, вірогідно, став після смерті батька Ярослава головним серед східноволинських князів. Під 1180 р. літопис розповідає про допомогу, що надали Рюрику Ростиславичу для оволодінням Києвом, галицький князь Ярослав Володимирович та східноволинські князі Всеволод та Інгвар Ярославичі (“посла по братью свою по Ярославича по Всеволода и Ингва- ра”). Через чотири роки Всеволод з іншим братом Мстиславом ходив за дорученням Рюрика у похід на половців (“Всеволод Ярославич из Лучьска с братом Мстиславом”).