Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 36

Цікаво, що в цих подіях не приймає участі Роман Мстиславич, незважаючи на свій шлюб з дочкою Рюрика. Можливо, це пояснюється якимись ускладненнями у взаєминах тестя і зятя. Не виключено, що відсутність допомоги Романа Рюрику була пов’язана і з нестабільною ситуацією в Західній Волині. З кінця 70-х років Святослав Мстиславич знову відновив свої претензії на верховенство в краї, захопив після смерті Василька Ярополковича Берестя і, можливо, Бузьк. Це не могло не викликати неспокій і у белзького князя Всеволода, оскільки розширення володінь червенського князя призводило до оточення ними з усіх боків його Белзького князівства.

Між нащадками Мстислава Ізяславича виникли суперечки, завершальна фаза яких у певній мірі була висвітлена польських хроністом Вінцентієм Кадлубком при описі подій у Бересті на початку 80-х років XII ст. Цей опис дуже цікавий для нас, бо проливає світло на дуже важливий етап життя нашого героя князя Романа. У восьмому розділі четвертої книги своєї хроніки Вінцентій пише про амбіційні плани свого сеньйора краківського князя Казимира II, який “Russiae nonnullas ibet accedere provincias: Premislien- sem cum oppidis contingentibus, Wladimi­riensem cum ducatus integritate, Brescze cum omni suorum incolatu, Drohiczyn sum sorum universitate (деякі провінції Руссії наказав захопити: Перемишль з містами, що до нього належали, Володимир з усім князівством, Берестя з населенням, що до нього відноситься, а також Дорогичин з усім, що йому належить)”.

Безумовно, в тексті джерела йшлося про певні політичні плани, які навряд чи міг реально здійснити польський володар. Кадлубек, за думкою Н.І.Щавелевої, допускає перебільшення, бо “мова йде не про завоювання цих земель, а про надання підтримки правлячим там князів”. Таке пояснення, на наш погляд, дещо спрощує справу, оскільки подальші події саме свідчать про цілеспрямовані дії Казимира саме до реалізації прокламованих хроністом планів, причому тут краківський двір далеко не обмежувався тільки дипломатичними засобами. В цьому переліку названо три волинські і одне галицьке удільне князівства, територія яких буде привертати увагу малопольської верхівки і у більш пізній час. В цих планах, до речі, простежується прагнення Кракова взяти під контроль весь західнобузький торговельний шлях. Розглядаючи концепцію праці Вінцентія, польський дослідник А.Грабський пише, що Кадлубек “прагнув показати найдавнішу генеалогію залежності Русі від польської держави, тобто генеалогію такого стану справ, до якого прагнув Казимир”. Все це, безумовно, призводило до негативного трактування подій, позначалося на загальному ставленні Кадлубка до сусідів, яких він малює в своїй праці дуже темними фарбами.