Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 30
Олександр ГОЛОВКО
Вказана угода гарантувала синам Мстислава Ізяславича збереження батьківських володінь, одночасно давала можливість Ярославу Ізяславичу контролювати племінників, бути фактично верховним князем усієї Волині, а також, не втрачаючи час на вирішення внутрішніх справ в краї, продовжувати боротьбу за гегемонію у Південній Русі. У зв’язку з цим слід визнати спрощеною оцінку ситуації на Волині, коли дослідники, констатуючи наявність численних князівських уділів тут, роблять з цього висновок про політичну слабкість південно-західного князівст- ва.
Для правильного розуміння подальших політичних подій необхідно, хоча б у загальних рисах, зупинитися на деяких аспектах історії Волині, її місця в розвиткові Русі. Історична Волинь формувалася на території декількох східнослов’янських племінних угруповань. Ми використовуємо таке нечітке формулювання “племінне угруповання”, бо на момент входження до державно-територіальної структури Русі важко чітко з’ясувати чи ці об’єднання були союзами племен, чи племінними княжіннями.
Серед головних слов’янських об’єднань, які згадуються літописцем стосовно території Волині, “Повість временних літ” називає дулібів, волинян та бужан. Порівняння інформації про них дає підставу вважати, що дві останні назви (близькі одна до другої) відрізняються від першої. Назва “дуліби” мала відносно давнє походження, її коріння, цілком вірогідно, тягнуться до часів існування праслов’янської єдності, внаслідок чого племена з такою чи подібною назвами зустрічаються і у південних, і у західних слов’ян.
Найменування “волиняни”, “бужани”, скоріше за все були політонімами, тобто назвами політичних утворень, що формувалися у слов’ян на території сучасної Волині. Аналогічними назвами були можливі політоніми “полочани”, “поляни”. Відносно першого зазначимо, що він мав відношення до частини радимичів, які мешкали на річці Полоті та заснували місто Полоцьк. В літературі до кінця не з’ясовано, звідки пішла назва полочан: від річки чи від міста. Але порівняння її з назвами “волинян” та “бужан” (де міста Волинь, Бузьк явно більш пізнього походження) дає підставу гадати, що скоріше за все всі політоніми виникли під впливом географічних назв місцевості, а вже потім дали підставу для найменування відповідних міст.
Назва “Волинь” походить від загальнослов’янського найменування, що означає “земля з пагорбами”, а етнонім “бужани” бере коріння від річки Західний Буг. Пізні згадки дулібів у літопису (навіть у X ст.) дають підставу гадати, що “волиняни” та “бужани” походили від дулібів, але повністю не охоплювали цей широкий загал слов’янства. В літературі виникла певна розбіжність з приводу часу появи і розуміння терміна “Волинь” у літопису.
М.Ф.Котляр пише, що той вперше з’явився під 1077 р. і означав територію, землю (
