Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 29

Різниця у висвітленні джерелами подій викликала певну складність у їх трактуванні істориками. М.Кордуба вважає, що “на відомість про смерть Мстислава Ізяславича примусили його сина Романа зректися княжого стола і він поспішив на Волинь, перебрати спадщину по батькові”. М.Ф.Котляр відзначає з цього приводу, що “київський літописець запевняв свої читачів, що князь по звістці про смерть Мстислава з власної ініціативи вибрався на Волинь, та навряд чи можна було добровільно поміняти великий і пишний Новгород на тихе провінційне місто, яким тоді був Володимир”.

Але з такою категоричністю важко погодитися, навіть враховуючи все, що ми говорили про владу новгородського князя. У Новгороді Роман виконував волю місцевих бояр, не був у повній мірі володарем. Без підтримки батька його перебування у північному місті ставало безперспективним. В той же час Володимир-Волинський був центром спадкового володіння його родини.

Цікаво, що спадкоємець Романа, його майбутній тесть, а у подальшому політичний суперник Рюрик Ростиславич з’явився у Новгороді 4 жовтня 1170 р., тобто хронологічно це ув’язується з фактом отримання у вересні Романом повідомлення про смерть Мстислава Ізяславича (останній помер 19 серпня 1170 р.). Все це, безумовно, не заперечує факту впливу жорстокої політичної боротьби, що виникла унаслідок блокади, на зміну влади у Новгороді. Б.О.Рибаков відзначає, що “Роман залишив Новгород заради збереження своїх прав на Волинь”. І.П.Крип’якевич, пояснюючи факт існування у Володимирі новгородського кварталу, писав, що він міг бути утвореним саме новгородськими спільниками Романа, які разом з князем були вимушені покинути північне місто.

Отже, у другій половині 1170 р. Роман повернувся додому. Життя ставило перед ним нові завдання, вимагала рішучості і самостійності дій. Дитинство остаточно завершилося.

3. Пора змужніння

Волинь в історії Русі

Незадовго до смерті Мстислава Ізяславича в житті його родини сталася подія, що мала великий вплив на подальший розвиток політичних процесі на Волині і взагалі в усій південній Русі, серйозно вплинула на політичну кар’єру молодого князя Романа. Брати Мстислав і Ярослав Ізяславичи, щоб не припустити на перспективу можливого розбрату між волинськими Мстиславичами, домовились, що після смерті одного з них другий князь буде опікати своїх племінників (“не зподозряти волости под детми его”. М.Ф. Котляр вважає, що ця угода означала розділ Волині на два князівства Володимирське та Луцьке.

Не заперечуючи проти такого погляду, вважаємо за потрібне його дещо розвинути. Домовленість між Ізяславичами була логічним розвитком їх воєнно-політичного союзу, який давав можливість братам протягом 50-60-х років активно боротися за Київ. Мстислав вів боротьбу за стольний трон, використовуючи потенціал родинних володінь – Волині, якою управляв його союзник та фактично співволодар Ярослав. Нагадаємо, що перед смертю Мстислав сидів у Володимирі, а його брат володів Луцьком.