Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 122

301

Zajączkowski S. Najdawniejsze osadnictwo Polski na Podlasiu // Rocznik dziejów spolecznych i gospodarczich. – T. V. – Lwów, 1937. – S. 40–41;

Rhode G. Die Ostgrenze Polens. – Bd. 1. – Köln, Graz, 1955.– S. 101.

302

Codex Diplomaticus et Commemorationum Masoviae Generalis. – T. I. Ed. E.Kochanowski. – Varsaviae, 1919.– № 366. – P. 421.

Орден пруських рицарів Христових був створений в 1226–1228 рр. за ініціативою мазовецького князя Конрада та плоцького єпископа Гюнтера в значній мірі за рахунок загону рицарів-меченосців, що прибули сюди з Риги. За місцем проживання орден отримав назву Добжинського і в подальшому формувався з північногерманських рицарів. В 1235 р. за ініціативою легата папи римського Григорія IX Вільгельма Моденського відбулася унія доволі слабкого Добжинського ордену з Тевтонським орденом. Значна частина хрестоносців-добжинців на чолі з магістром Бруном це об’єднання не підтримала. Саме цей загін вирішив використати Конрад Мазовецький, який запропонував рицарям поселитися в руському місті Дорогичині. В основу статуту ордену добжинців, як, до речі і меченосців, було покладено статут ордену тамплієрів, або “бідних рицарів Христа і Соломонова храма”. Про конфлікт Данила з добжинцями див:

Ждан М. Романовичі і німецький хрестоносний Орден // Український історик. – 1973. – № 34 (39–40). – С. 54–68;

Szczawelewa N.I. Sprawa pruska w polityce Daniela Halickiego // Ekspansja niemieckich zakonów rycerskich w strefie Bałtyki od XIII do polowy XVI wieku. – Toruń, 1990. – S. 52–53;

Łowmiański H. Prusy-Litwa-Krzyzacy. – Warszawa, 1989. – S. 436; та ін.

303

Tyszkiewicz J. Cultural process connected with expansion of the Rus of Kiev towards Lithuania in the 9-th – 11-th centuries // Archeologia Polona. – Wroclaw, Kraków, Gdańsk, 1975. – P. 118–120.

Див. також: Сидоренко О.Ф. Українські землі у міжнародній торгівлі (IX – середина XVII ст.). – Київ, 1992. – С. 69–70.

304

Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, źmudzka i wszystskiej Rusi. – Warszawa, 1846. – T. 1. – S. 202, 212.

305

ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 721.

306

Див.: Котляр М.Ф. Чи міг Роман Мстиславич ходити на половців раніше 1187 р. // Український історичний журнал. – 1965. – № 1. – С. 119–120.

307

ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 708.

308

Baumgarten N. Généalogies et mariages occidentaux des Rurikides russus du X-e au XIII-e siecle. – Table V. – P. 23. – Table XI. – P. 47;

Kaszdan A. Rus'-Byzantine Princely Marriages in the Eleventh and Twelfth Centuries // Harvard Ukrainian Studies. – 1988/1989. – Vol. XII/XIII. – S. 424;

Котляр М.Ф. До питання про візантійське походження матері Данила Галицького // Археологія. – 1991. – № 2. – С. 48–58.

Пор. Grala H. Drugie malzeństwo Romana Mscisławowicza // Slavia orientalis. – 1982. – № 3–4. – S. 117, де робиться спроба по-новому представити “візантійську” концепцію походження другої дружини Романа Мстиславича.

309

Густинская летопись // ПСРЛ. – Т. 2. – Санкт-Петербург, 1843.– С. 327;

Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 2. – С. 454;