Читать «Кап....кап....кап....» онлайн - страница 2

Закривши очі,хлюпнув трохи води на обличчя, потер скроні(голова, як майже завжди, постійно боліла).

П’ятниця…вихідні…..можна перевести подих, а можна ще більше відчути самотність, та якусь приреченість.

Пам’ятаєте, я розповідав про сусідів, так ось, на вихідних у них ремонт (плюс їх звичну манеру спілкування ніхто не відміняв), причому завжди, останніх роки півтора-два це точно! І що там можна постійно гупати, грюкати, дрелити… фіг його знає, але дістало… ДІСТАЛО!!!

З ноута якраз в тему лунає:

Как же ты мне надоел, Мучительный орган. Слабый, вечно больной, Кровоточащий. Я не могу уснуть Ни днем ни ночью, Ты изнутри долбишь Тонкую оболочку. Припев: Сжатия и разрывы, Новые спазмы и муки, Взгляд, безупречно ленивый, Предают дрожащие руки. Возле погашенной лампы Мечутся странные блики. Голос разума слабый-слабый, Тихий-тихий. Я могу прекратить Твою жизнь В запястье Руки. Ведь кровь это Всего лишь жидкость, Тонкие венки Хрупки. Если бы ты Прорвалось наружу Разрушив ребра И кожу, Это был бы хороший Конец всему, Это был бы… Хороший…

Прикольно, дахонафігзривально, шкода, що я не вмію так викладати свої думки, а може й це добре — а то сходили би люди з розуму від моєї поезії, божеволіли зразу(або ж на сьомий день — як у фільмі Дзвінок). Втім мені здається, що я сам потроху божеволію, причому вже давно. Хоча я впевнений, що у кожному з нас є частка божевілля, якась така собі наша темна сторона, просто в одних це помітно, а у когось виходить назовні під впливом якихось різних чинників, чи стресових ситуацій. Божеволію від усього: від черствості та байдужості суспільства, від тупості цього світу, від нерозуміння оточуючих…учора захотілось мені дивитись кіно, то я намутив такий собі дебільний флеш-моб: ввімкнув на компі фільм, посадив біля себе маленького плюшевого ведмедика (він мій ровесник — його мені подарувала бабця коли я був ще зовсім маленьким, я з ним спав у дитинстві), він уже якогось такого полиняло-жовтого відтінку та добряче потарганий життям; і я пригощав його поп-корном. Потім плакав, та ще й намагався йому пояснити зміст фільму (“Море всередині”), потім знову плакав… В кінці-кінців я зробив висновок, що йому подобаються інші жанри… якісь мелодраматичні комедії наприклад. Або ж іще помічав, що приходячи додому після праці я починаю розмовляти зі своїми рибками, при цьому намагаючись розгледіти за акваріумним склом їх очі (добре, що вони мені відповідати не почали, а то, мабуть, це було би занадто різко та швидко), а так цей стан, як мені здається поступово та плавно мене огортає. Буває, що ніби чую, якісь сторонні звуки, чи то мені їх уява малює, чи то тонкі стіни виною. Хоча на вулиці (особливо коли навкруги нікого немає та година пізня), теж ловлю якийсь шурхіт, чи ледве чутний звук кроків. Не знаю, як на це усе реагувати, тому намагаюсь не паритись.