Читать «Запізнілий цвіт валінурії» онлайн - страница 31

Геліобус зробив крутий віраж, завис у повітрі і опустився на майданчик даху центральної споруди парку. Обійшовши парк, Ілонка з Дельфом потрапили на центральну галявину, в кінці якої височів величезний телеекран, захищений зверху від негоди прозорим пластиковим тентом. Перед ним уже зібралося багато народу. Всі з нетерпінням очікували початку зв’язку з космічною станцією. Напружено вдивлялися в екран, аби не пропустити якогось бодай несуттєвого, другорядного зображення. А надто — появу на ньому академіка. Гуджараті користувався серед громадян суспільства великим авторитетом, він все своє творче життя займався вивченням космосу, це давало йому дедалі нові й нові дані для філософського осмислення явищ всесвітньої еволюції. Багато справ було у цієї людини, але до нього завжди зверталися за порадою у скрутні моменти, бо саме він неодноразово допомагав людям вийти з них.

Ілонка з Дельфом пробралися поміж рядами до вільних місць, які зайняли для них Миродіт і Вілена.

Привіталися. Миродіт міцно потиснув руку Дельфа, сказав:

— Вітаю, друже. Щиро вітаю. Як це тобі пощастило знайти їх?

— Потім розповім, — сів поруч Дельф. — Давай послухаємо. Вже розпочинається сеанс.

Гарт дав команду з’єднати Землю з космічною станцією “Оріон”, з лабораторією академіка Гуджараті.

На екрані, немов у калейдоскопі, замиготіли зірки, планети з величезними пащеками кратерів і стрімкими вершинами гір, потім все те попливло кудись за межі екрана, а на ньому чітко вималювалися блискучі металеві куполи космічної обсерваторії. Кадри швидко мінялися, стрибали, перетасовувалися, нарешті камера зупинилася біля величезного, націленого в безмежжя космосу телескопа. І тут глядачі побачили ЙОГО. В чорній оксамитовій шапочці з вишитими на околиці символічними знаками зодіака, у білому костюмі космонавта стояв він біля телескопа і пригладжував довгими тонкими пальцями сріблясту мичку бороди. Його стомлене обличчя було позначене глибокою задумою. Ілонку, яка бачила академіка вперше, вразив спокій його глибоких проникливих очей. Великі й темні, вони весь час випромінювали якесь дивне світло.

Схвильована дівчина схопила Дельфа за руку і стисла її.

— Чого тобі? — запитав стурбовано.

— Так. Просто… Нічого…

Нараз із обличчя академіка спала задума, він ще раз пригладив бороду і уважно подивився з екрана на присутніх. Ілонка відчула на собі його проникливий гострий погляд, ще сильніше стисла Дельфову руку і почула слова, що полилися суцільним потоком, змусивши занишкнути величезне зібрання людей.