Читать «Запізнілий цвіт валінурії» онлайн - страница 27

— Так би мовити, свобода інтелектуального паразитизму? — почулася репліка.

— Якщо хочете, так.

— І ви певні, що саме таких людей підсунув нам випадок? — запитав Гарт.

— Ні, не певен, як не певні й ви. Але якщо це так, то, гадаю, не солодко доведеться їм у нас. Таким людям просто нічого буде робити.

— Але ж може бути і навпаки?

— Саме про це я й хотів сказати. Припускаємо, що ми маємо справу з людьми, котрі не тільки поділяють з нами основні принципи сучасної моралі, а й самі належать до тих, хто колись, у далекому минулому, закладав їх. Із такими буде простіше. Крім того, по них ми зможемо перевірити й себе. Порівнюючи з минулим, ми зробили докорінний поворот до кращого, хоч і не можемо бути гарантованими в безпомилковості наших перетворень. Нині ж трапляється нагода перевірити, чи правильно ми розвиваємо кращі традиції наших пращурів. Виходячи з таких міркувань, ми зобов’язані оживити їх. Нам потрібна правда і тільки правда. Насамперед правда про себе. Нам потрібне люстро, в яке б ми могли подивитися самі на себе. Я також приєднуюся до висловленої тут думки, що ми не маємо права не закінчити експеримент, розпочатий нашими пращурами.

Виступ Вуда стривожив присутніх. Залою прокотилося пожвавлення. Вчений пішов з кафедри і попрямував до столу. Дельф похнюплено опустив голову. Либонь, йому було прикро за себе, за свої неаргументовані висновки. Вуд сів біля нього і поклав на плече свою легку висохлу руку.

— Не журіться. Молодість завжди поспішна з висновками. Інколи треба дивитися не тільки на зовнішній бік справи. Важлива суть.

Він зняв з плеча руку і поклав її на стіл. Принишклий Дельф спостерігав, як кінчики його довгих старечих пальців дрібно, ніби від болю, тремтіли на настільнику. Мабуть, щось розмірковуючи, старий примружив очі і, не підводячись із місця, звернувся до Гарта:

— Артеме Павловичу. Щось я не бачу на сьогоднішньому засіданні академіка Гуджараті. Хотілося б почути і його думку.

— Його немає, — відповів Гарт. — У складі астрономічної експедиції три дні тому він вилетів на міжзоряну космічну станцію для спостережень за кометою, яка має пройти близько від орбіти станції.

— Жаль, — похитав головою Вуд. — А чи знає він про нашу знахідку?

— Так. Його думку ми обов’язково врахуємо. З Космічного центру повідомили, що після закінчення свята з міського відеотелеекрана відбудеться сеанс двостороннього зв’язку з космічною станцією. А тепер ми повинні прийняти якесь рішення. Час не жде. Нам треба поспішати на відкриття Свята квітів, — сказав Гарт. — Отже, які будуть пропозиції?

— Дозвольте, — підняв руку Рос.

— Прошу.

— Як на мене, оживити треба когось одного.

— Чому одного? — здивувався Гарт.

— Вивчимо його поведінку, дослідимо психіку, зрештою, через нього дізнаємося про інших.

— Можливо, ви маєте рацію, — погодився Гарт. — Але кого ви пропонуєте оживити в першу чергу?

— Наймолодшого. Аспіранта, — за Роса відповів Вуд. — 3 домогосподаркою і директором давайте зачекаємо.

— Підтримую, — сказав Рос.

— Будуть ще якісь пропозиції? — Гарт уважно подивився на присутніх.