Читать «Запізнілий цвіт валінурії» онлайн - страница 24

Анатолий Кириллович Григоренко

Тепер надворі знову весна. За вікном — дощ. Густі краплі порошать у шибку і розпливаються по ній прозорими патьоками. Наче сльози. Все так, як і тоді. І тільки тебе немає. Я сиджу і пишу лист, якому не потрібно адреси.

У ліжечку спокійно спить синок. Колись він підросте і запитає про татка. Що скажу йому?

Мій любий! Якщо тобі справді пощастить повернутися до життя, згадуй хоч інколи про нас, згадуй свого сина, якого тобі так і не довелося побачити. А може… може, ще колись у майбутньому ви з ним… Тільки — ні! Я не вірю у дива.

Цілую. Навіки твоя

Ірина.

Р. S. Минуло ось уже два роки, як ти лежиш у цьому склепі. Я проникла сюди таємно, щоб ще хоч раз подивитися на тебе і, можливо, востаннє попрощатися. Мені стало моторошно. А сина я назвала твоїм іменем. У нього шовкове русяве волоссячко і твої сині очі.

Прощай…”

Рос ще раз перечитав листа, намагаючись уявити жінку, що писала його, жінку, якій випала така невтішна доля. Він бережно склав папери у скриньку, і вона з рук у руки помандрувала по залі. Задумався над прочитаним.

“Все це так. Але чому у паперах немає основного? З них не можна дізнатися, як цей Терен ставився до інших”.

— Артеме Павловичу, — звернувся до Гарта, — чи є якісь психометричні характеристики цих людей?

— На жаль, немає.

— Отож, окрім історії хвороби та скупих біографічних даних, ми нічого не знаємо про них. Які риси характеру, які норми поведінки, переконання? Чи відповідатимуть вони сучасним? — занепокоївся Рос.

— Я сам про це думав, — відповів Гарт. — Це проблема проблем, розв’язати яку ми зможемо тільки тоді, коли оживимо і вилікуємо прибульців. Безперечно, якщо це нам пощастить зробити. Досягнення сучасної медицини дають змогу нам довести до кінця експеримент, розпочатий далекими пращурами. Зрештою, це наш обов’язок; і від того, як ми поведемося з ними, залежить вартість нашої совісті.

— Згоден, Артеме Павловичу, — підвівся відомий історик цивілізації Арсен Осей. — Але зрозуміле й занепокоєння професора Роса. Справді, чи зможуть люди минулого жити нормально в нашому суспільстві? Адже між ними і нами — прірва п’ятсот років. За цей час світ докорінно змінився. Змінилася й людина. Ми знаємо, що п’ятсот років тому розвиткові індивідуума надавалося значно менше уваги, ніж нині. Тоді всі зусилля були спрямовані на розв’язання технічних проблем. До того ж війни, кровопролиття, глобальні непорозуміння… Коли хочете переконатися в цьому — будь ласка… — Осей натиснув кнопку на столі. — Послухаємо, що скаже з цього приводу робот-інтелектуал Ро-81. Скажи, Ро, які основні проблеми розв’язували земляни у вісімдесятих роках двадцятого сторіччя?

— До ваших послуг — дані з монографії Жакліна Стікса “Горизонту віку”. 1980-ті роки… Транспорт: ракети з ядерними двигунами, космічні станції з універсальними лабораторіями для дослідження космосу, висадження групових експедицій на Марс та планети сонячної системи, міста в космічному просторі…