Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 3

— Про Південний Буг знаєте? — бадьоро запитує дітей Остап Якович.

— Знаємо!!!

— От за Первомайськом, у Доманівському районі, можна побачити те живе диво.

— Дійсно, від Кривого не далеко, — підтвердив Мишко.

— Одного разу татка викликали до Первомайська і він узяв мене з собою. Увімкнув мигалку. На міліційній машині до міста приїхали за півгодини, — поважно пригадував Петрусь.

Еколог чухав лоба під козирком кашкета. Лице його проясніло, макаронні зморшки розгладилися. Чоловік змовницьки підморгнув дітям. Вигукнув:

— Люди! Чого, скажіт, не махнути на Бух? Га? Жара спадає. Мо й, поїхали!

Таємниця родини Остапа Яковича

— Що значить «махнути»? Куди? — перепитала господарка, що відлипла від спинки сидіння.

— Та туди ж… На Бух. Ви вже у курсі дєла, Онисівно, — знітився Еколог.

Марійка збиралася щось гостро відповісти. Але Остап Якович рішуче сказав:

— Гарна ідея. Поїхали!

— О, ми поїдемо на Буг! На Бузі є пороги! — вигукувала Катруся.

Вона підстрибувала і плескала в долоні. Мишко витріщив від несподіваної радості очі. І лише Петько не знав як йому бути — усе сталося надзвичайно швидко.

— Автомобіль на ходу. Дні нині найдовші, — продовжував діловито Остап Якович.

Глянув на дружину, що хмурила шовкові брови, трішки тихіше запитав:

— Марійко, ти ж не проти вояжу?

— Чого ж? Відвідайте заповідник. Дітям потрібно у парку побувати. До того ж і дорога не далека.

— Тоді, того, — метушився Еколог. — Ладнаймося в дорогу. Онисівно, ви знаєте, шо в таком случаї берут.

— Не переживайте. Бутерброди з шинкою приготовлю. Для всіх вистачить. Але з вами не поїду, — трохи ущипливо відповіла «Онисівна».

— Оце сказали…

— Я на службі. А не так, як дехто, — в центрі зайнятості отримує гроші… До вечора повинна не в одну хату зайти. Рознесу хворим ліки, декого ін’єктую…

Еколог із розумінням хитав головою.

Тим часом діти торжествували. І, звичайно, не тому, що трохи занудлива Мишкова мама не поїде з ними. У момент радісної кульмінації, апофеозу і загального торжества сталася прикрість, яка у зародку могла знищити «гарну ідею». Мишко, переповнений радістю, поперхнувся. А потім два рази кашлянув.

Марійка, поки син кашляв, заклякла. В альтанці запала гнітюча тиша. У кущах тонко сокотів півень. Ряба курка теж обізвалася. Еколог насварився на курей: «Киш! Виздихали б ви!» У відповідь півень загорлав. Треба сказати, що свійські птахи, на відміну від Еколога, знали таємницю своїх господарів. Вони щиро співчували Мишкові.

Таємниця родини Остапа Яковича виглядала, як для стороннього чоловіка, прозаїчно. Марія, що трусилася над своїм одиначком, крихіткою, золотим хлопчиком, оберігала його від протягів, наврочень, перегрівів на сонці та охолоджень узимку, коли отримала диплом медпрацівника, перетворилася на хатнього Цербера. Аби могла, вона водила б одинадцятирічного парубійка в костюмі космонавта. А для більшої певності ще й наклала б йому на голову скафандр. Тоді б точно знала, що вбереже його від підступних вірусів, мікробів та всякої зарази. І ось він кашляє.