Читать «З мапи книг і людей (Збірка есеїстики)» онлайн - страница 144
Оксана Забужко
—
Тут мене й прорвало — і я гаряче й плутано ринулась виповідати йому все, що думаю про нашу радянську касту «служителів мистецтва», свято переконаних, наче номенклатурні привілеї їм належаться «по праву» — як «духовній еліті нації»: на той час я вже мала з цим прошарком свій досвід спілкування (і ще довго була носилася із заміром якось про те все написати, аж доки з'явились «Митці» Л. Подерв'янського й «перебили», вичерпавши тему в найадекватнішому для неї жанрі ґротеску). Не виключаю, що то й був момент, коли ЮШ перший вгледів у мені «сучасницю»: в мої літа він із таким самим запалом «борюкався проти зневаги до меншого брата й проголошення себе сіллю землі á la Донцов», і до духовного «плебейства» (у моєму лексиконі — хамства) в усіх формах у нього завжди була органічна відраза.
В ту зустріч він подарував мені щойно видану «Третю сторожу» — «
І тоді ж таки запропонував листуватися, коли я повернуся до Києва (в США я лишалася ще на місяць — на україністичну конференцію в Іллінойському університеті в Урбана-Шампейн, і весь той місяць ми ще передзвонювалися, вже по-приятельському, теревенячи «про все на світі»):
—
Чи «вільну хвилинку», чи якось так, — не пригадую вже дослівно, пригадую, що ми прощалися, стоячи на розі Клермонт-авеню, і він говорив ніби знехотя, своїм звичаєм спроквола розтягуючи слова й дивлячись із висоти свого зросту кудись поверх моєї голови в напрямку річки (цю сцену в моїй пам'яті освітлено навзахіднім сонцем, отже, ми провели разом ціле пополуднє): мовляв, якщо захочеться, то черкніть як-небудь при нагоді з України вістку, що там у вас діється, буду радий почути…
Однак листування мало свої психологічні бар'єри (висловлюючись мовою ЮШ, «пороги») — і свої еквіваленти спазматично обнятих подушок. У моєму тодішньому уявленні, до Шевельова, навіть після прямої заохоти, писати можна було тільки з якогось зовсім уже спеціального приводу, значущого, «ділового»: як писалося на одвірніх табличках радянських посадових кабінетів — «Без доклада не входить» (в дитинстві я це розуміла так, що за таємничі двері пускають тільки тих, хто має при собі заздалегідь написану наукову доповідь — «доклад» _ на якусь важливу тему). Я ж була добре свідома і його зайнятости, і його незамінности в українській культурі (не лише для мене!), — а він дуже активно включився в процес «національно-культурного відродження» тих літ, був запотребований і завалений замовленнями з усіх боків, і мені просто сумління не ставало його «відволікати»… На додачу, в Урбана-Шампейн я отримала запрошення від Михайла Найдана, голови слов'янського відділу в університеті Пенн-Стейт, приїхати до них на весняний семестр 1992 року так званим «гостьовим письменником» (Writer-in-residence) — із викладанням загального курсу української культури, і, повернувшись до Києва, решту 1991 року працювала не розгинаючись, аж мені з вух куріло, щоб устигнути до нового від'їзду в США здати в друк свою монографію про Франка («Філософія української ідеї та європейський контекст») і підготувати, бодай начерково, цикл лекцій для Пенн-Стейт (в англійській я ще почувалася нетвердо, а головне — такий оглядовий курс, від Київської Русі до наших днів, вимагав від мене невсипущих занять самоосвітою: я-бо належала до покоління, якому не то своєї культури, а й своєї історії окремим курсом ніхто ніколи не викладав, таких підручників на час розпаду СРСР узагалі не існувало, і скількома, сумарно, роками ув'язнення та занапащеними життями було заплачено за спроби їх «підпільно» в Україні творити, ніхто ще не обчислив, тож якби не Орест Субтельний із його виданою 1988 року в Торонто «Ukraine: A History» — ще одна, спасибі еміґрації, «ідеологічна диверсія»! — то не лише мої американські студенти, а й перші покоління учнів незалежної України не мали б із чого вчитися: Україну, цілком за Шевченковим пророцтвом, «збудили» інтелектуально «окраденою» таки до нитки, і запрошення до Пенн-Стейт я сприйняла як унікальну нагоду ліквідувати прогалини в своїй колоніальній освіті). Одне слово, пропозицією ЮШ «писати, коли буде час», я до кінця року так і не скористалася.