Читать «З мапи книг і людей (Збірка есеїстики)» онлайн - страница 143

У той перший мій візит на Клермонт-авеню, 39 (один із найреспектабельніших кварталів Манхеттена, район Колумбійського університету, тиха вуличка між Бродвеєм і затіненою старими платанами набережною Хадсон, з легкої руки Маяковського прозваної в СРСР «Ґудзоном», елеґантний під'їзд, хол, більше схожий на фойє чотиризіркового готелю, другий поверх, дзвінок, страх за свої мокрі од хвилювання руки…) я ЮШ ще «боялась» — і, забившись у кут канапи й заклякнувши там із міною чемної дівчинки, найдужче старалась ретельно добирати слова: раз у раз вставляла «пане професоре» і взагалі трималася так, ніби мене не спускала з ока моя покійна волинська бабуся, — аж доки, десь по годині, чи що, ЮШ, зовсім між іншим, вкинув не міняючи тону:

— Ви не мусите обнімати цю подушку…

Щойно тоді я завважила, що сиджу, мертвою хваткою вчепившись у диванну подушечку, — як невмілий плавець у рятівне коло.

Але на той час температура розмови, цікавої для обох, уже розтопила лід: ЮШ цікавила в моїй особі Україна сучасна, якої він не знав, мене в ньому — «Україна втрачена», яку я саме тоді для себе відкривала, пожираючи нагло уприступнені бібліотеки невідомих мені в студентську пору книжок, як вогонь суху солому, плюс так само незнана «Америка», з якої й почалася моя двомісячна поїздка (участю в міжнародній конференції «Поезія і опозиція», зорганізованій Бостонським університетом), — кожен був у себе вдома на тій культурній території, де інший якраз прагнув освоїтися, і цим на перших порах і визначалися координати взаємного інтересу. Перший бар'єр упав, коли ми, вже зовсім жваво бесідуючи, йшли Бродвеєм до ресторану, і ЮШ несподівано жалібно і якось дуже «по-домашньому» попросив:

— Тільки не називайте мене «пане професоре»…

І мов махом змів 52 роки різниці: я побачила сучасника, «свого», з ким можна не лише обмінюватися думками, а й сміятися з тих самих речей (вирішальний чинник для маркування «свій/чужий»!), — і зраділа, як випущена на волю. (Либонь, про такі моменти американці й кажуть цитатою з фільму «Касабланка»: «І think this is the beginning of a beautiful friendship».)

Правда, перед тим був ще один «момент істини»: на виході з будинку ЮШ згадав, як 1979 року його відвідав, бувши в Нью-Йорку в якихось своїх ООНівських справах, Павло Загребельний. Вони проговорили цілий день, не виходячи з помешкання (про що — ЮШ мені тоді не сказав, це я прочитала вже потім у його спогадах: радянський класик приїздив, за дорученням властей, схиляти його «до співпраці»). Коли стемніло, ЮШ запропонував гостеві вийти повечеряти десь на місті, і щойно на виході виявилося, що під під'їздом на класика весь той «робочий день», від 11-ї ранку, чекала напоготові дипслужбівська машина — і «ув'язнений» у ній водій: із наказом не відлучатись…