Читать «Жменька слів» онлайн - страница 5

Сьогодні вночі їй наснилися білі єдинороги. Вона літала з ними аж до сьомого неба! І була щасливою. Уранці прокинулася з усмішкою й пішла варити духмяну каву. Поволі повітря довкола неї наповнювалося легкими хмарками аромату арабіки, кориці й... безмежної радості! Вона зробила кілька невеликих ковточків і, здавалося, відчула, як за спиною виростають білосніжні крила! Смакувала каву. Смакувала життя! Пританцьовувала босоніж, розглядаючи своє відображення у вікні. Сьогодні її день! Сьогодні її радість! Розкинувши руки, немов крила, вона впала на м’які перини й розсміялася! Світ заглядав до неї у вікно й грайливо всміхався. На туалетному столику лежав маленький букетик фіалок. І записка: «Люблю».

Давним-давно жила на світі маленька Інфанта¹. Аристократично пхинькала, коли була не в гуморі. Смакувала вівсяну кашу зі срібної ложечки, а на десерт полюбляла груші в карамельному соусі. По обіді вона засинала на високих пухких перинах під заколисуючі мотиви віденських вальсів. І кожного дня прогулювалася околицями міста в надії зустріти свого маленького принца. А зустріла - пастушка. Там, на безкрайніх смарагдових луках королівства, він пас неслухняних поросят і майстрував чудернацькі свистунці з червоної глини. Замурзаний пастушок настільки сподобався Інфанті, що вона залишилася з ним назавжди. Удвох вони крутять поросяткам хвостики й частують одне одного стиглими медовими грушами. Дарма, що без карамельного соусу.

Навесні, коли з високих гір сходить сніг і наповнює своїм холодом ріки, у карпатських лісах з’являється Чугайстер. Височенний - у зріст віковічних зелених смерек, - він блукає поміж дерев, ніби шукає пустотливих мавок. Ніби когось шукає... Опівночі, при блідому світлі місяця, він сидить посеред галяви й грає на сопілці. І здається, що духи лісу оживають, зачувши ту дивну мелодію. І химерно танцюють довкола. А він дивиться в глибоке нічне небо й мовчки рахує зорі. І ніхто в цілому світі не знає, що Чугайстер насправді - звичайний чоловік. Лишень самотній. Настільки, що змушений одиноко блукати поміж високих дерев, чіпляючи їхні верхівки довгою сивою бородою.

«Пані Матильдо, що сталося?» - питально звела брівки пані в позолочених окулярах. «Що вам сказати, пані Іветто, мій малюк сьогодні так погано спав! Усю ніч крутився. Температура? Чи животик болів?» - скрушно зітхнула пані у хутряному манто. «Ой, розумію. Моя крихітка іноді так погано їсть, а я - переживаю», - пройнялася пані Іветта. «їх потрібно любити! - урочисто промовила пані Матильда. - Я оце вчора курточку тепленьку своєму купила, холодно ж!» - «А я своїй крихітці комбіне... Ой, лишенько, що це?!» - несподівано схопилася на ноги одна. «Жоржик! Мімі! Ану сюди! Негайно!» - схвильовано гукнула друга. Мініатюрна такса й французький бульдог у болоньєвій курточці саме знайомилися з дебелим мастифом.