Читать «Жменька слів» онлайн - страница 27

Іванка страждає. Вона закохалася по самісінькі вуха і, здавалося б, мала літати на крилах щастя, якби не кілька «але». Хлопець, із яким вона познайомилася, живе на далекій Півночі. Познайомилася вона з ним випадково, у Інтерне- ті; її батьки категорично проти: хлопця, далекої Півночі й такого от заочного знайомства. «Але, мамо, ми кохаємо одне одного!» - «Але, тату, він хороший!» Та все марно. Батьки невблаганні. У переддень Різдва кур’єр приніс Іванці пакунок. Розгорнувши його, вона побачила... валянки! І записку: «Не мерзни! Я їду по тебе. Твій північний Дід Мороз». А за мить - дзвінок у двері. «Хто там?» - відізвалась схвильовано. «Дід Мороз приїхав!»

«А ходи сюди, щось дам!» - завжди казав мені прадідусь, хитро ховаючи руки за спиною. І я негайно кидала всі свої дитячі справи й підбігала ближче, аби вгадати, що ж там за гостинець у дідусевій руці. Часом на долоні лежав горішок, а часом - смачний льодяник. Іноді дідусь дражнився зі мною, виставляючи наперед себе порожні долоні, але вже за мить діставав десь із надр свого піджака шоколадний батончик, немов фокусник! «Чиколядка для малятка!» - оголошував урочисто прадідусь і пригощав мене калиновим чаєм та неймовірними історіями. «Ходи сюди, щось дам!» - кажу я тепер своїй маленькій донечці. А в долоні за спиною тримаю чиколядку.

Вона поспішала додому. На вулиці вже смеркло й міріадами яскравих вогнів запалювалися поволі чужі вікна. Он родина сідає до столу, жінка підвелася, завішує гардини. А там якийсь чоловік умикає телевізора, мабуть, хоче почути свіжі вечірні новини. З відчиненої кватирки чується плач немовляти, а з іншої - веселий гавкіт собаки: господар повернувся додому! Мимоволі вона всміхнулася. Загадала, як колись полюбляла навмисне прогулюватися наодинці вечорами й заглядати в чужі вікна. Підгледівши кадр із чужого життя, сподівалася, що позбудеться своєї самотності. Чужі вікна її тепер не цікавлять. Адже в неї є свої. Там лунає сміх і веселе щебетання. Там на неї тепер завжди чекають.

З самого ранку все пішло не так. Спросонку переплуталися крани, і замість того, щоби зігрітися теплими водяними струменями, Галинка скупалася під крижаним водоспадом. Зубна паста несподівано закінчилася, і довелося докласти чималих зусиль, аби видушити з тюбика бодай невеличку свіжо-м’ятну намистинку. Кава втекла з турки, грінки підгоріли, праска ледве не спалила улюблену шовкову блузу, а ключі несподівано вирішили погратися у хованки. «Ну просто все шкереберть!» - дратувалася, вибігаючи з під’їзду, і з розгону налетіла на юнака. У того гучно попадали на асфальт пакети з продуктовою провізією. «Ой, лишенько!» - перелякано зойкнула дівчина. «Нічого-нічого, - усміхнувся хлопець, - у мене з самого ранку сьогодні один шкереберть!»

ЇЇОЬІТРЯНІ

кульки

Ліза йшла похнюплена. До зарплати далеко й не видно, а їй стільки всього хочеться: і нові туфельки, яскраво-червоні, і стильний клатч, і чашки для чаю з дрібними квіточками незабудок, красиві. Але зарплату затримують, тут хоч би грошей на батон із маслом вистачило. Смутна Ліза зітхнула й підвела голову. Навпроти неї йшла дівчинка й тримала в руці цілісіньку в’язку кольорових кульок! На сіро-асфальтовому фоні міста вони так і вигравали веселковими барвами. Перехожі озирались і мимоволі всміхалися. Не змогла встояти перед такими чарами й Ліза. Усміхнувшись, вона подумала, що, навіть якщо в тебе немає нічого, кольорові повітряні кульки - уже привід для радості!