Читать «Жменька слів» онлайн - страница 10

Я живу у вашій шафі. На другій полиці знизу. У смугастій шкарпетці. Я рипаю-скрипаю дверима вночі. А ще тишком-нишком бавлюся вашими дрібничками. Я ховаюся від кота у складках штор. А потім тихо чмихаю в кулачок десь на антресолі. Тихенько так, аби ви не чули, і хитрий кіт теж. Удень я гойдаюся на люстрі. Читаю газети. Підмітаю хлібні крихти. І дуже на вас чекаю. Коли вас довго нема, сумую. Сиджу на підвіконні й виглядаю вас у вікно. Я міг би вам показатися, але боюся... злякати вас. Бу-у-у! Я - Барабашко. Живу у вашій шафі. У найдальшому куточку. Я - хороший.

З неба на землю падала дрібненька біла крупа. Там, нагорі, янголи варили кашу. Хлопець у кумедній хутряній шапці поспішав містом. Аж раптом несподівано посковзнувся, змахнув руками в повітрі й упав навзнак. Шапка злетіла. Дихання збилося. Лежачи на тротуарі, широко відкритими очима він розглядав небо. У якийсь момент у візерунках снігових хмар йому наче привиділися дивні образи в білому... «Не забилися?» - почув приємний жіночий голос десь згори. «Головне, що не на смерть», - спробував пожартувати, поволі підводячись. Годиною пізніше вони разом пили духмяну каву. Смачну, із солодким присмаком сором’язливості. Біла крупа й далі сипала за вікном. Там, нагорі, знову вирішувалась чиясь доля.

Шкіряна чи полотняна. Вишита дрібним бісером чи з крокодилячого хвоста. Чорна чи барвиста. Вона - унікальна. Як і її володарка. І в надрах її - безцінні скарби. Гарненьке посріблене дзеркальце. Перламутровий блиск для губ. Помада яскраво-червоного кольору. Невеличкий записник із номерами телефонів тих, хто сподобався, та адресами улюблених магазинів. Серветки з ароматом зеленого яблука. Загадкові ініціали на мереживній хустинці. Флакон улюблених парфумів, невловимо-ефемерних. Бірюзовий гаманець. Дводоларова купюра на щастя. Велика в’язка ключів. «Пацьорки» Роздобудько - для настрою. Збірка віршів Ахматової - для душі. Чоловічий журнал «Men’s Health» - для обізнаності. Льодяники зі смаком полуниці та вишні. Записка від коханого. Маленька жіноча сумочка. Потаємний незвіданий світ.

М’якими вовняними шкарпетками, духмяним світковим медом, що літом і спокусою так пах- іе солодко, гарячим чаєм із ванільними хрус- 'иками - я зігріватимусь від осіннього холоду. Іухнастого кота вуркотливого посаджу, немов щтя, собі на коліна й до ночі слухатиму диво- шжні казки його про незвідані землі та сонячні ірлини, що він мені стиха на вухо муркотітиме; іатишок і тепло в оселю прийму. Кілька сухих фівець у вогонь підкину й ніжним тріскотом забухаюся, вогняними візерунками, іскрами жов- югарячими зачудуюся, ліниво всміхнуся дощеві іа вікном та осені. Вдивлятимусь у вогонь дов- ю-довго. І мріятиму... Вбиратиму тепло і тілом :воїм, і серцем. І відчую безмежне щастя!

Пухкий, духмяний, присипаний дрібними чорними бісеринками, красується посеред столу корж із маком. Солодкий, мов нектар. І пахне, ніби квіти з луки мого дитинства. Дивлюся на нього й згадую. Триколісний велосипед, що так дзвінко поскрипував правим колесом, невтомно мандруючи сусідськими вулицями. Бабусину корову Булану - її гарні сині очі з довгими віями, дзвіночок на шиї й вінок із волошок. Білу емальовану кружку теплого домашнього молока з пухнастою пінкою-мереживом. «Підколінки» з кутасиками, коротеньку сукеночку й чепурні червоні сандалики. Ляльку Катрю з жовтим, кучерявим волоссям, заплетеним у косу; лінивого кота Мартина, мамину ласкаву усмішку й казку перед сном. Дрібними чорними бісеринками - мак. І спогади.