Читать «Жахослов (збірник)» онлайн - страница 249

– Нам лише треба, щоб ви підписали дозвіл на операцію, – сказала доктор Рамірес. – Також ми хотіли б зберегти ампутовані тканини для дослідження.

Я глянула на свою перев’язану руку, потім на пластикову трубку. Нарешті до мене дійшло. На своє виправдання можу сказати, що мене справді глибоко приспали.

– Якщо в мене обмороження, якого біса ви тримаєте мою руку в крижаній воді? Таке відчуття, ніби вона в пакеті з льодом. І, до речі, температура тут десь шістдесят п’ять градусів…

– Вам холодно? – швидко спитала доктор Рамірес.

– Ні, мені добре. І це дивно. Я вже мала посиніти від холоду.

– Тримаючи вашу руку і, власне, усе ваше тіло в холоді, ми зуміли зупинити поширення інфекції. Але це лише тимчасово. Ми маємо якомога швидше вжити наступних заходів.

– Не розумію, – сказала я. – Як може охолодження мого пальця вилікувати обмороження?

Нарешті заговорив доктор Фунарі.

– Тому що існує давнє висловлювання про «замерзання на смерть». Ти не мертвий, доки ще теплий.

Я чекала подальших роз’яснень.

– Це повинно мати для мене якийсь сенс?

– Замерзла тканина… – почав доктор Нґо одночасно з доктором Рамірес, яка промовила: – Коли температура… – Але доктор Фунарі змахом руки закликав їх припинити.

– Юна леді, – сказав він, – ваш теперішній стан дуже прикрий, і що довше ми стоятимемо тут, обговорюючи це з вами, то більшу частину руки нам, можливо, доведеться ампутувати. Тож слухайте: ваш палець замерз. Ми намагалися відігріти його, але це мало зворотний ефект, тож ми спробували навпаки – охолодити його. Це сповільнило поширення інфекції, але не зупинило, доки ми не поклали всю вашу руку в лід.

Але тут спрацював синдром Льюїса – капіляри на вашій руці розширилися, намагаючись відігріти плоть, тож нам довелося охолодити все ваше тіло. Ми фактично знизили температуру вашого тіла на кілька десятих градуса, але ваше тіло боротиметься, намагаючись відігріти вас. І коли це станеться, ваша плоть почне застигати знову, а закінчиться тим, що нам доведеться відрізати більше, ніж один палець, аби врятувати вам життя.

Тож, будь ласка, підпишіть бланк на дозвіл і дайте нам зберегти ваше життя і якомога більшу частину правої руки.

– Не можу, – сумно відповіла я.

– Заради всього святого, чому не можете? – розсердився він.

Я злегка здригнулася.

– Бо я не шульга.

Міллі-Лу дозволено було поставити підпис від мого імені за присутності свідків (яких нам не бракувало). Я не хотіла проглядати цей документ і навіть згодом не могла на нього дивитися. Довгий час я відмовлялася глянути на свою перев’язану руку і ще довше – коли її нарешті розбинтували.

Але важко робити фізіотерапію, не дивлячись. Навчитися працювати за відсутності вказівного пальця було нелегкою наукою. Мій фізіотерапевт казала мені, що без великого пальця впоратися значно важче, та, боюся, вона лише намагалася втішити мене.

Мені довелося довго відпрацьовувати письмо, доки я змогла написати щось розбірливе, але, на мій подив, я досить швидко навчилася друкувати майже так само добре, як і раніше. Це, звісно, мало про що говорить, адже я і раніше не була доброю машиністкою.