Читать «Жахослов (збірник)» онлайн - страница 248

Доктор Морґентау заново представив лікарів: жінку звали доктор Рамірес, старшого чоловіка – доктор Фунарі й молодшого – доктор Нґо. Він почав розповідати про їхню спеціалізацію і ще щось, але я була не в настрої.

– Чому ви хочете відрізати мені палець? – спитала я.

– Щоб урятувати ваше життя, – виступив уперед доктор Нґо. – Почалося зараження. Жодним зі звичайних способів: антибіотиками, очищенням, дезінфекцією – воно не лікується.

– Це заразно? – спитала я.

– Не в тому сенсі, у якому ви, мабуть, думаєте. Це не є вірус нежитю або грипу, який можна підхопити від іншого. Ми всі в цілковитій безпеці. Для того щоб заразитися, треба, щоб шкіру проткнуло інфікованим матеріалом, як це сталося з вами.

– Я була інфікована кількома замерзлими волосинами? – Я не хотіла в це вірити, та не скидалося на те, що він вирішив розіграти мене. – Це ж було лише волосся, просто волосинки з голови старої пані. Вони мали бути надто крихкі, щоби проткнути шкіру…

– За надзвичайно низьких температур речовини здатні поводитись дивним чиним, – вставив доктор Морґентау. – Рідкий азот…

– Усе це я знаю, я вивчала хімію в школі, – перебила я. – Але чому ці волосини просто не розбилися, як квітка, занурена в рідкий азот?

– Не можу сказати, – промовив доктор Нґо тоном людини, яку перервали посеред важливого повідомлення і яка надто чемна, щоб сказати «Замовкни й слухай». – Я не мав можливості дослідити уражені тканини…

– Волосся мертве, – нагадала я.

– Чи інші матеріали, – м’яко додав він. – Але, перевіривши ваші інфіковані тканини, я дійшов висновку, що єдиний спосіб урятувати вам життя – це ампутувати палець. Колеги мене підтримують.

Останні три слова луною повисли в повітрі. «Колеги… мене… підтримують… підтримують… підтримують…» «Підтримують» – той особливий випадок, коли сказати просто «згодні» недостатньо. Як тоді, коли треба ампутувати палець.

– Чому? – спитала я. – Що не так із моїм пальцем? Так, він заражений, але якою інфекцією?

– Це дуже схоже на обмороження. Але насправді це не обмороження, – швиденько додав доктор Нґо, кинувши погляд на доктора Рамірес і Міллі-Лу. – До тієї міри, коли тканина назавжди пошкоджена і має бути відрізана, перш ніж гангрена пошириться далі.

– Але як? – Я дивилася на всіх лікарів по черзі, але жоден не відповів. – Це сталося лише кілька годин тому. Ця дівчина, Дені, миттєво видалила скалки. Вона не просто витягла їх – вона їх вирізала. До речі, як ви знали, що саме треба було робити?

Дені Вашинґтон дивилася в підлогу, почуваючись відверто ніяково.

– Це питання стосується лікарської таємниці, – спокійно відповів Морґентау. – Можу повідомити вам як її керівник, що вона вчинила саме так, як зробив би і я.

– Але ви не можете врятувати мого пальця? – спитала я.

– Мені шкода, – промовив він, і я бачила, що йому дійсно шкода.

– Тому що почалася гангрена?

– Тому що вона почнеться, – сказав доктор Нґо, знову перебравши на себе ініціативу. – І пошириться на решту руки.