Читать «Жахослов (збірник)» онлайн - страница 224

Холоднеча

Пет Кедіґан

Останнього червневого тижня 1980 року літо обрушилося з помстою на Канзас-Сіті, і почали гинути люди.

На той час я працювала в маленькій газеті під назвою «К.-С. Джонс» (яка не мала жодного стосунку до «Матінки Джонс» чи до «Канзас-Сіті таймз» або «Канзас-Сіті стар»). Насправді називати «К.-С. Джонс» газетою можна було з великою натяжкою – «Джонс» була тижневою листівкою, яка безкоштовно розповсюджувалася в супермаркетах, універмагах і скрізь, де було багато пішоходів. Це була підбірка статей на різні теми, щедро пересипана рекламою й купонами на знижку. Статті були завжди на другому місці після реклами й купонів, що приносили нам прибуток, який, сукупно з неабиякою силою волі редактора/видавця Міллі-Лу Дежан, тримали нас на плаву.

Міллі-Лу була метр вісімдесят з лишком на зріст, мала кучеряве руде волосся і рубенсівські пропорції. Люди казали, що вона людина зі зв’язками – останнє слово промовляли пошепки, майже благоговійно. Її батько був кимось на кшталт посередника в конфліктах у політичному апараті старого Пендерґаста. Часи його слави минули назавжди, але заслуги не забулися.

Сама я була не так добре обізнана з місцевою історією. Не минуло навіть десяти років, відколи я покинула Массачусетс, де на думку спадало хіба що ім’я Кеннеді. Я опинилася в Канзас-Сіті після черги невдалих кроків – шлюбу, розлучення, банкрутства. Оголошення Міллі-Лу в газеті «Потрібна допомога» про пошук працівника, «здатного бачити за деревами ліс», заінтригувало мене. Після низки марних співбесід я не очікувала, що із цього щось вийде, але Міллі-Лу зупинила свій вибір на мені. Як я дізналася пізніше, це сталося тому, що з усіх претендентів я була єдина, хто не подумав, що треба буде писати про Американський клуб садівників.

Тож я приєдналася до команди штатних працівників «Джонс», до якої окрім Міллі-Лу входили ще Джеррі, що займався дизайном і версткою, і Айрін – секретарка, бухгалтер і офіс-менеджер. Сама Міллі-Лу окрім того, що була шеф-редактором, опікувалася відділом продажу. Колишня спроба найняти менеджера з продажу завершилася повним провалом, розповідала вона. Клієнти й досі воліли, щоб їхніми рахунками керувала вона особисто.

Комп’ютерів ми не мали, про інтернет узагалі не чули – найближче, що в нас було, це друкарська машинка Джеррі на базі «IBM Селектрік» із пам’яттю в цілих 5 кілобайт і телетайп у кабінеті Міллі-Лу, який вимагав постійного нагляду, аби не скінчився папір.