Читать «Жахослов (збірник)» онлайн - страница 172

Кіт довго і гучно засвистіла, але не встигла припинити, як із найтемнішого кутка виринула людська фігура і гайнула до входу. Невідомий не міг оминути Кіт і щосили вдарив її в ту мить, коли вона спробувала підвестися. Їй вдалося уникнути падіння на мертве тіло, але вона подряпала обличчя об цегляну стіну, перш ніж підхопилася на ноги і кинулася навздогін нападнику.

Вона бачила, як попереду блиснуло щось срібне – ніж, яким він провів уздовж боку коня. Кіт чула, як тварина заіржала і встала дибки – вона не встигла зупинитися достатньо швидко, хоча й спробувала відстрибнути назад, і удар копитом лише ковзнув по її плечу. Та все ж у неї іскри з очей посипалися від болю, і вона, хитаючись, осіла на землю, перш ніж впасти поряд із мертвою жінкою.

Схлипуючи, вона знайшла свисток, який випав з її руки, і дмухнула в нього знову й знову. Вона дедалі свистіла, коли нарешті наспів Райт. Він витягнув з її рота свисток і м’яко витер сльози, перш ніж хто-небудь побачить, як Кіт Касвелл, один із найблискучіших новачків на Леман-стрит ридає, мов дівчисько.

Невдовзі по тому у Даффілдз-Ярд було повно поліції, а вулиця від рогу до рогу кишіла роззявами. Місцевого лікаря Блеквелла, терміново викликаного на місце злочину, швидко відтіснив доктор Баґстер Філліпс, якого цього разу – що нечасто траплялося – знайшли в ліжку з власною дружиною.

Вона дала свідчення Райту, із соромом визнавши, що не роздивилася обличчя нападника, адже воно було щільно закутане темним шарфом, а на лоба був насунутий капелюх-котелок. Єдине, що вона помітила, навіть за таку стрімку мить, була бліда смуга шкіри навколо очей, колір яких вона навіть не могла пригадати. Усе, що спадало їй на думку, це чорні дірки, але вона була не впевнена, що це правда.

Доктор Блеквелл, незвиклий до того, щоб його відпихали, наче звичайного роззяву, виправдовував свою присутність тим, що змив кров і бруд з її подряпаної щоки і оглянув пошкоджене плече. Налякана тим, що його руки можуть помандрувати нижче, ніж треба, вона провела напружені десять хвилин і відчайдушно брехала про ступінь болю, доки не з’явився Мейкпіс і не відіслав її додому, наказавши не з’являтися на роботі протягом наступного дня.

VII

– А я кажу вам, що я її друг і вона мене прийме!

Крики були досить гучні, щоби порушити наркотичний сон Кіт. Після повернення додому вона вжила дозу улюбленого трунку Луїзи і щасливо заснула. Наступного ранку, коли мати прийшла будити її, вона заверещала, побачивши, у якому стані обличчя Кейт і що подушка заплямлена кров’ю. Її донька, бажаючи лише, щоб їй дали поспати, пробурмотіла якесь пояснення про жіночі проблеми й запаморочення, від якого вона зомліла і впала. Нарешті Луїза дала їй спокій.

В кімнаті не було вікна, і, сідаючи в ліжку, вона крізь хміль усвідомила, що гадки не має, котра зараз година. Може, вона справді проспала цілий день, і зараз вже завтра? Почувши Луїзин голос, такий же пронизливий, як і перший, вона кулею вилетіла з ліжка й помчала коридором. Вхідні двері були відчинені, але лише трохи, і мати разом з місіс К. вочевидь докладала всіх зусиль, щоб захряснути їх. Крізь дверний отвір Кіт розгледіла зношений капор, колись дуже гарненький, з-під якого вибивалися темні кучері – їхня власниця була неабияк розгнівана. Знайоме поєднання співучих акцентів дали Кіт зрозуміти, хто її гостя.