Читать «Жахослов (збірник)» онлайн - страница 154

– Ти все зробила? Кетрін?

Великий Ісусе, невже мати всю ніч чекала, доки вона повернеться? Кіт глибоко вдихнула і увійшла до крихітної вітальні в мебльованих кімнатах, орендованих у старому, але не позбавленому елегантності будинку місіс Кіттредж. Звичайно, мати була тут. Вона сиділа перед майже згаслим вогнем, укривши коліна обдертим пледом, з якого падали на підлогу нитки й чіплялися до зношених капців Луїзи Касвелл. Жалобний капелюшок, до якого вона звикла і вже не знімала (попри те, що минуло вже майже три роки від смерті її чоловіка), сидів скоса на її чорному, прорізаному сивиною волоссі, що спадало на її худенькі плечі. А її очі, яскраві, немов у лихоманці, наче намагалися пронизати Кіт, проникнути в саме її серце і вивідати всі таємниці, що ховає від неї донька.

Кіт посміхнулася.

– Так, мамо. Доброго ранку.

– Ти все зробила? – повторила Луїза, так, ніби донька не відповіла. Кіт кивнула, перетнула кімнату і погладила довгі тонкі, з вузенькими пальцями долоні матері.

– Так, мамо. Ми виконали замовлення до кінця. Місіс Гезлтон дуже задоволена.

– То ти якийсь час побудеш удома? Вона тобі заплатила? Люціусу потрібні ще ліки. Вона заплатила тобі?

Певний час Луїза була під враженням, ніби Кіт досі працювала на модистку на іншому боці Темзи і що іноді робота вимагала від її доньки працювати цілу ніч, аби виконати замовлення на величезну партію капелюшків – вона вважала за краще вірити, що витвори місіс Гезлтон з пір’я і шовку, бантів і намистин, мережива й перлів мали високий попит. Луїза також гадки не мала, що тієї жалюгідної платні, яку отримувала її донька на цій роботі, ніяк не вистачало, щоби прогодувати трьох людей, один з яких був тяжко хворий. Минуло чотири місяці, відколи Кіт приступила до виконання свого плану, дізнавшись, наскільки покращилося б її матеріальне становище, якби вона була чоловічої статі.

– Так, мамо. Мені заплатили. Уранці я дістану Люціусу ліки й заплачу місіс Кіттредж ту суму, яка їй належить. Потім куплю продуктів, і ми добре пообідаємо, перш ніж я знов повернуся на роботу. Ні про що не турбуйся, – вона погладила волосся й обличчя Луїзи і була вражена тим, скільки обурення здіймалося в неї всередині, наче жовч, як вона ненавиділа бути нянькою для своєї матері, коли сама лише нещодавно була дитиною. – Ти сиділа отак усю ніч?

– О ні, люба. Я чудово виспалася.

І Кіт подумала, що, мабуть, Луїза вжила дозу опіуму, який вважала єдиною розрадою після смерті преподобного Касвелла. Вона ніжно погладила пальцем обрубок лівого вуха Луїзи, від якого лишилася тільки верхня частина. Луїза ударом відкинула доньчину руку, наче цей дотик нагадав їй про речі, які вона воліла б забути.

– Піду гляну на Люціуса, мамо, а тоді ми трохи поснідаємо. Принести тобі твоє плетіння?

Жінка кивнула, і Кіт дбайливо поклала матері на коліна плутану масу жорсткої вовни з дерев’яними спицями, а тоді пішла, залишивши матері робити, що вважає за потрібне, – хай би що це було.