Читать «Жінка в пісках» онлайн - страница 4

Кобо Абе широко відомий не тільки як прозаїк, а як і драматург та режисер. Він написав велику кількість п’єс, серед них перекладені в нашій країні — «Фортеця», «Полювання на рабів», «Привиди серед нас». Свої п’єси Кобо Абе ставить у створеній ним театральній «Студії Абе».

Звичайно, бути водночас прозаїком, драматургом та режисером, писати для радіо й телебачення зовсім непросто. Кобо Абе вважає, що саме така багатогранність дозволяє йому краще пізнати синтетичну природу мистецтва. Можливо, тому його романи чимось споріднені з драматичними творами, що письменник повинен, каже Абе, насамперед впливати на почуття, викликати душевний відгук, а вже потім схвилювати й розум.

Оригінальна художня уява Кобо Абе. Таємниця криється в тому, що письменник володіє рідкісним обдарованням перевтілення: він стає то Нікі Дзюмпеєм (роман «Жінка в пісках»), то людиною-маскою (роман «Чуже обличчя»), то агентом, який шукає втікача (роман «Спалена карта»), то людиною-коробкою (роман «Людина-коробка»). Авторові вдається втілити в літературних образах реальні характери з їхньою життєвою достовірністю і природністю. Це, зрозуміло, зовсім не означає, що позиції автора збігаються з ідейними спрямуваннями його героїв. Для того щоб зробити персонажів живими, повнокровними, художникові необхідно пережити їхні відчуття, перейнятися їхніми думками, знайти відгук у людей, які оточують його, і в собі самому.

Популярність Кобо Абе серед читачів, у тому числі в нашій країні, пояснюється не тільки високою майстерністю письменника, а й тим, що він підіймає у своїх романах найгостріші проблеми, які стоять перед людством. Основна ідея його романів — зіткнення людини з ворожим їй суспільством і марність будь-яких спроб втекти від нього, що породжує почуття глибокої безвиході. В буржуазному суспільстві людина — билинка, яка неспроможна визначати свою долю.

«Кожна моя публікація в Радянському Союзі,— каже Кобо Абе,— подія для мене дуже радісна. По-перше, тому що я давній шанувальник російської літератури. Ще в шкільні роки я був захоплений творчістю двох велетнів російської літератури — Гоголя й Достоєвського. Я прочитав майже все, що вони написали, та й не один раз, і вважаю себе їхнім учнем.

Особливо великий вплив справив на мене Гоголь. Переплетення вигадки та реальності, через що реальність постає гранично яскравою та вражаючою, з’явилось у моїх творах завдяки Гоголю, який навчив мене цьому.

По-друге, на моє глибоке переконання, жоден письменник, творчість якого становить певний інтерес, не може не вийти за межі своєї країни. Таким чином, той факт, що мої твори перекладаються в Радянському Союзі, як і в ряді інших країн світу, знаменний для мене, оскільки свідчить про те, що моя творчість привертає увагу не тільки японського читача.

Я хотів показати, у що може перетворитися світ, якщо в ньому править ненависть, якщо людські стосунки деформовані. Людям потрібно інше. Найголовніше зараз для людства — мир, спокійне творче життя. Ті зусилля, що здійснюються в цій галузі, гідні всесвітньої підтримки».