Читать «Жінка в пісках» онлайн

Кобо Абе

Жінка в пісках. Романи

Грані  реальності  й  вигадки 

У мистецтві слова, як і в житті, нерідко зустрічаються не зовсім зрозумілі явища. Вони здаються нез’ясовними, принаймні на перший погляд. Ці явища часом привертають увагу митців, особливо схильних до гри уяви, вигадки, фантастики. Таких письменників можна зустріти в різних країнах Заходу та Сходу. Їхня творчість не позбавлена традицій. Багато що бере тут свій початок від творів М. В. Гоголя, а в Китаї, наприклад, від творчості Ляо Чжая, який створив дивовижні історії про незвичайних людей, ченців-чарівників, перевертнів тощо. Твори письменників цього жанру, однак, не стільки схожі між собою, скільки різні. Кожен письменник багато в чому самобутній, оригінальний, неповторний.

У Японії серед видатних письменників наших днів Кобо Абе належить особливе місце. Його творчість привертає увагу насамперед проникливістю художнього бачення. Саме тому кожна нова книга цього автора стає значною подією в духовному житті,— і не тільки Японії. Важко погодитися з тим, що всі найважливіші теми давно вже вичерпані світовою літературою і це неминуче прирікає письменників до повторення. Ніхто не може знати, на чому зосередиться проникливий погляд письменника, які відкриття очікують читача Кобо Абе. Бо письменник ніколи не переорює старого поля — щоразу підіймає цілину.

Творчість Кобо Абе суперечлива, проте ніякою мірою її не можна зарахувати до літературного плоскогір’я. Це — художник певного соціального й духовного клімату, співець величезного й сумного міста Токіо.

Мені не раз доводилося зустрічатися з Кобо Абе і в Токіо, і в Москві, і завжди наші зустрічі супроводжувалися захоплюючими бесідами про творчість письменника, про його нескінченні пошуки, роздуми над проблемами. Завжди з цікавістю я читав і книжки Кобо Абе, як тільки вони виходили у світ. Тому зараз мені важко відокремити їхній зміст від наших бесід.

На зустріч з Кобо Абе нас мчав японський лімузин «ніссан», що нічим не поступається найкращим американським автомобілям. Вулиці вражають: безліч машин, шалений ритм, б’є в очі реклама. Старий поет Кітагава Фуюхіко присвятив вічній годині пік такий рядок: «На контролі разом з квитком відрізали пальця...»

Ми сиділи у затишній лоджії, перед нами відкривався краєвид міста. Все тут було нове, незвичне. У проміннях ранкового сонця туман не розсіювався, а здавався ще густішим. Віддалік пролягала алея, ніби затоплена цим світлим мерехтливим туманом.

— Мені дуже приємно, Абе-сан, вручити вам примірник російського видання вашого роману «Таємне побачення», який щойно вийшов у бібліотеці додатків до журналу «Иностранная литература»,— звернувся я до письменника.

Узявши до рук книжку, Кобо Абе зосереджено оглянув її, з ніжністю провів долонею по обкладинці, роздивився корінець і лише потім розкрив її, поволі погортав сторінки й сказав:

— Чудово зроблено... з любов’ю. Я глибоко зворушений. Як щасливо розпочався мій день сьогодні! Хотілося б вірити,— вів далі він після короткої паузи,— що роман «Таємне побачення» не розчарує моїх друзів у Радянському Союзі, хоча в Японії, відверто кажучи, він викликав далеко не однозначні судження.