Читать «Досить Катрін» онлайн - страница 3
Джон Грін
Та найбільше в ці чотирнадцять годин він читав і перечитував запис Катріни № 19:
Тв. навіки, К-а-т-р-і-н-а
Нарешті Колін вирішив, що ліжко надто комфортне для його душевного стану, і ліг на спину на килимі, розкидавши ноги. Він переставляв букви в «тв. навіки» доки не знайшов анаграму, що припала йому до вподоби: навтіки. Тоді він ліг і утік до свого жалю, і повторював у голові вже завчений автограф, і хотів плакати, але натомість тільки відчував біль за сонячним сплетінням. Плач додає щось: плач — це ти плюс сльози. Але те, що відчував Колін, жахливо суперечило плачу. Це було ти мінус щось. Він невідступно думав про одне слово — назавжди — і відчував пекучий біль під ребрами.
Боліло гірше за будь-який стусан із усіх, які він колись отримував. А їх Колінові перепало чимало.
(два)
Так воно й було, коли вже десь перед десятою вечора до Колінової кімнати, не постукавши, вдерся опецькуватий кошлатий ліванець на ім’я Гассан. Колін повернув голову і поглянув на нього лихим оком.
— Якого дідька? — майже крикнув Гассан.
— Вона покинула мене, — відповів Колін.
— Я чув. Слухай, sitzpinkler, я б охоче утішив тебе, але зажди хвилинку. Бо з мого міхура можна загасити пожежу в домі.
Гассан ковзнув повз ліжко і відчинив двері ванної.
— Дідько, Сінґлтон, що ти їв? Тут смердить як… АЙ! О БОЖЕ! НІ! БЛЮВОТА!
І поки Гассан репетував, Колін думав: «А. Так. Туалет. Треба було змити».
— Вибач, я промазав, — сказав Гассан, повернувшись. Він сів на край ліжка і злегка копнув Колінове розпростерте тіло. — Довелося обома руками затискати носа і полишити Громобоя у вільному польоті. З нього вийшов потужний маятник.
Колін не засміявся.
— От чорт, схоже, тобі таки хріново, тому що а) мої громобійні жарти найкращі, б) як можна забути змити свою блювоту?
— Я хотів тільки заповзти кудись і померти, — Колін говорив у кремовий килим без виражених емоцій.
— О, чуваче, — повільно видихнув Гассан.
— Я завжди хотів тільки дві речі: щоб вона мене кохала і зробити зі свого життя щось путнє. І поглянь. Ні, ти поглянь, — сказав він.
— Я дивлюся. І скажу тобі, кафіре, мені не подобається те, що я бачу. І як тхне — також.
Гассан відкинувся на ліжко, й на якусь мить Колінове страждання зависло в повітрі.
— Я — просто суцільна катастрофа. Що як це і все? Що як за десять років я сидітиму в задушливому офісі, ремиґаючи числа і запам'ятовуючи бейсбольну статистику, всі мої фантазії коту під хвіст, і я без неї, і не роблю нічого путнього, і я повний лузер?
Гассан сів, поклавши руки на коліна.
— Ось чому тобі треба повірити в Бога. От я навіть не сподіваюся мати офіс, та щасливіший за свиню у брудній калюжі.
