Читать «Доба. Сповідь молодого "бандерівця"» онлайн - страница 3

Я маю за плечима 25 років життя, повну вищу освіту (Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого), дружину, півторарічну дитину, дворічний стаж роботи у Великому Державному Театрі (далі усюди скорочено ВДТ), невеликий досвід роботи за сумісництвом у школі (викладаю старшокласникам історію світової культури), десятки зо три непоганих віршів, дві одноактні п'єси, багатий щоденниковий матеріал, ненаписаний роман, декілька публікацій в літературно-громадських журналах, силу-силенну амбіцій, невдоволене самолюбство, безмірну самоіронію, саркастичне світосприйняття, палку любов до життя, ніжну душу, невблаганний потяг до ідеалу, схильність до рефлексій, психоаналізу та психофізичної школи акторської гри, три запломбовані зуби, медаль ім. Ернста Тельмана та Вільгельма Піка за роботу з дойче-піонерською організацією, яку мені вручив сам голова німецького комсомолу під час служби у лавах радянського окупаційного контингенту в Німеччині (і цим дуже пишаюся), батьків, молодшого брата, а ввечері — страшенний апетит, який я вдовольняю всіма можливими засобами.

Сьогодні мій фізичний голод вдовольняють: смажена дружиною картопля, п'ять чи шість тоненько нарізаних шматочків вареної ковбаси «Шахтьорська» (чому вже, наприклад, не «Бидловозинська» чи «Важкопромислова»), бо це єдиний м'ясний продукт, який на теперішній день можна вільно купити в магазинах, а також три консервовані помідори, що я їх вловив у трилітровому слоїку. Ті ж помідори, що я не виловив, розлазилися під пальцями, лишаючи на своїх ароматних тільцях сліди моєї браконьєрської діяльності, і знову падали в холодний, гострий розсіл, отож завтра матиму від дружини рознос, в якому з усією нещадністю будуть викриті моя неохайність, непорядність, жлобство, неповага до чужої праці та інші ментальні ознаки, притаманні представникам української творчої інтелігенції, особливо, коли вони перебувають у стані культурологічного шоку.

А я таки був шокований. Повернувшись близько дванадцятої додому, я тримав у руках фантастично коштовну річ — перше число літературно-мистецького часопису «Четвер». Гарне таке… Із білою шерехатою суперобкладинкою, з підписами усіх тих хлопів, що влаштували сьогодні в будинку актора дійство під назвою «Мистецьке читання літгурта «Бу-Ба-Бу». От вони — всі, як один, розписалися — Андрухович, Неборак, Ірванець і ті, що до них доєдналися — Іздрик, Прохасько, Єшклісв. Ось він — унікальний артефакт народження нової української літератури — лежить переді мною на столі, а я їм і милуюся ним. Жую свою картоплю, закусую «Шахтьорською» ковбасою, раз у раз висмоктуючи терпкий, кислувато-солоний сік з помідорів і марю, марю… Марю новою Великою країною, що постала на мапі Європи, марю її великим майбутнім, щасливими днями, марю її вольною вдачею та тим захватом, який розпирає мої груди, коли я згадую, як хлопці читали уривки своїх оповідань та поезій, коли я розумію, що я — українець! (Чомусь в цьому місці захотілося сказати з пристрастю, що я, чорт забирай, — українець! І ще так козацькою рукою махнути, типу «крикнув-свиснув на коня»… але я утримався від зайвого пафосу).