Читать «Доба. Сповідь молодого "бандерівця"» онлайн - страница 128

— Як ви могли… як ви могли підслуховувати нашу з Євгеном Дмитровичем бесіду? — захлинався він у ядучій своїй злобі, бризкаючи на мене слиною, у той час, як я стояв і мовчки з погордою дивився в його перекошене жидівське обличчя. — Ви чогось сильно не розумієте! Як я можу працювати з такими людьми, як ви!?

— А як я можу працювати з такими людьми, як ви? — цілком спокійно запитав я, обтираючи рукавом слину з обличчя і дивлячись йому просто в очі.

— Що? — моє запитання, здавалося, зупинило його емоційну навалу. — Що ви маєте на увазі? — перепитав він, трясучи головою.

— Я маю на увазі, що ви — підступний і наглий змовник, ворог Незалежної України, який перебуває у злочинній змові з представниками влади, що має на меті знищення суверенітету та утиски економічних, культурних, духовних та інших свобод!

У цьому місці Зарізович закляк, навіть Діма Марченко підняв голову й з подивом подивився на мене.

— Що ви хочете цим сказати? — отетерів Зарізович.

— Я хочу сказати, у-е (тут я трошки відригнув солодким газом від напою «Буратіно»), що завтра я піду до КДБ чи — що там зараз у нас? — СБу… І напишу звіт, у якому викладу факти вашої змови з товаришем, як його, ну коротше, Мутним, на предмет державної зради…

— Ага, у такому випадку краще беріть папір просто зараз і пишіть заяву про звільнення з театру! Люся, Люся, — закричав він до секретарки, — принесіть, будь ласка, папір!

- Із задоволенням! — я рішуче взявся за стілець навпроти Діми Марченка і, коли Люся принесла папір і ручку, мовчки взяв і написав на листку: «Старому жидівському запроданцю, чорту лисому, самого Люципера другу та товаришу, собаці та підлабузнику гнилої й протухлої орди московської Зарізовичу Іцхаку Ієрухимовичу.

Митця нової генерації, гордого сина України, нащадка славного козацтва запорізького, разом із усіма синами гайдамацькими, військами махновськими, петлюрівськими, холодноярівськими та УПІвськими — Ореста Лютого

Заява!

Прошу звільнити мене з вашого сраного театру, скупчення лайна жидівського, москальства кацапського, хохляцтва шароварного, акторства продажного, підорасні гнойної, скупчення гріха, підступу, брехні та облуди за власним бажанням.

Дата 13.11.1993.

Підпис — Орест Лютий!»

Поки я все це писав у кабінеті панувала абсолютна тиша. Зарізович стояв і дивився, як я пишу, Діма теж спостерігав за моїми діями мовчки. Потім я так само мовчки передав листа Зарізовичу.

— Ах ти, сволото бандерівська! Проявила таки свою справжню сутність! — тихо вимовив Зарізович, прочитавши все написане, а потім порвав листа й кинув його на підлогу. — Завтра можеш в театр не приходити! А з приводу усього тобою написаного, скажу одне — ти крупно чогось не розумієш, хлопче! Не все так просто в цьому житті! Увесь твій молодіжний запал незабаром пройде, і ти побачиш усю правду життя. Та пізно буде.