Читать «До побачення там, нагорі» онлайн - страница 203

Анрі був шокований.

— Жандарм? Що за чортівня?

— Так, і схоже на те, що до нас нагряне перевірка! А поки що все призупинено.

Анрі не розумів. Що відбувається? Той невдаха з міністерства не забрав свої звіти?

— Кажеш, усі наші ділянки?

Насправді, повторювати було зайве — патрон чудово все зрозумів. Але він ще не все знав про обсяги проблеми. Дюпре трохи зам’явся:

— Мушу вам сказати, капітане... Мені треба відлучитися на кілька днів.

— Зараз, у такий час? Ні. Ви мені потрібні.

Анрі сказав це так, якби зробив це за нормальних обставин. Але мовчання Дюпре не було звично-покірним. Дуже впевнено, як він командував своїми підрядниками, але ще чіткіше і без звичної сліпої відданості, він наполіг:

— Мені треба поїхати до сім’ї. Не знаю, скільки це забере у мене часу, самі знаєте...

Анрі звернув на нього суворий погляд, але реакція Дюпре його таки стривожила. Він зрозумів, що цього разу ситуація була складнішою, ніж він думав. Дюпре, не чекаючи відповіді, лише кивнув головою, розвернувся і пішов. Остаточно.

Ще один його кинув, і в такий час! Прадель заскрипів зубами. Він повторив собі те, що колись говорив багато разів: ех, треба було таки доплачувати йому! Його відданість треба було заохочувати. А тепер уже пізно.

Анрі подивився на годинник — пів на третю.

Піднімаючись сходами до дверей, він помітив, що внизу горить світло. Він штовхнув вхідні двері, але вони відкрилися самі по собі. Маленька служниця на порозі. (Оця брюнетка, як її? Ага, здається, Поліна, гарненька... А чому вона ще не його? Але нема часу на це зараз.)

— Пан Жарден-Больйо телефонував багато разів... — почала вона.

Анрі її трохи лякав, її груди швидко здіймалися.

— ...але телефонний дзвінок розбудив пані, тому вона відключила апарат і сказала мені чекати вас тут, щоб попередити: як тільки ви прийдете, слід зателефонувати панові Жарден-Больйо.

Після Дюпре він дізнався, що Леон кинув його на дві години раніше. Анрі мимохідь подивився на груди маленької покоївки, але вже втратив над собою контроль, почувши новину. Чи є якийсь зв’язок між дзвінком Леона та оголошенням про закриття усіх ділянок?

— Так, — говорив він, — так...

Його підбадьорював власний голос. Даремно зрештою він панікує. Треба спочатку перевірити, ну закрили тимчасово два чи три кладовища (але ж не всі?). Це зробило би із незначних труднощів справжній скандал.

Поліна, напевно, дрімала в кріслі, бо очі в неї були припухлі. Анрі дивився на неї, думаючи про своє. Але цей погляд нагадував їй той, яким він зазвичай оглядав інших дівчат, і це непокоїло. Вона відступила на крок.

— Пане... Я вам ще потрібна?

Він жестом заперечив, і вона відразу зникла.

Він зняв піджак. Передзвонити Леону? У такий час? У нього і без того не бракувало клопотів, а ще займайся тим коротуном...

Він пішов у свій кабінет, увімкнув телефон, попросив з’єднання в оператора й одразу заволав у слухавку:

— Що там? Знову та історія із звітом?

— Ні, не з тим.

У голосі Леона не чулося паніки, він, здавалося, цілком володів собою (що було досить дивним за цих обставин).

— Це щодо Гаргон.