Читать «До ніг твоїх я небо простелю...» онлайн - страница 14

— Сподіваюсь, ви не пожалкуєте про своє рішення, — несподівано попередила Магерамова.

Раніше таким тоном вона не дозволяла собі розмовляти з начальником.

— Ви знаєте щось, чого не знаю я? — зібрав чоло борознами Марат.

— Відчуваю… — зітхнула.

Рахімов і сам не знав, навіщо того дня запросив Ілону на вечерю. Спочатку був приємно вражений нею, як спеціалістом, хотів подякувати, а потім… Якось воно само по собі вийшло: і вечеря, і прогулянка містом, і ніч у її квартирі…

Зазвичай, це його стандартний набір розваг. Та цього разу все якось інакше: вони разом працюють, треба зустрічатися очима. А, отже, історія вимагає продовження.

Повернувшись під ранок, картав себе за нестриманість.

Та ще й Діна зі своїми попередженнями… Думка цієї мудрої жінки була для нього важлива.

«Чому раптом Магерамова поміняла своє ставлення до Ілони?» — не міг заспокоїтися. Адже протягом останніх місяців саме секретарка вказувала Марату на досягнення новенької, всіляко її підтримувала. Та й не збирається він з нею одружуватися. Позустрічаються трохи — і розбіжаться, як то завжди буває. Ще й друзями залишаться. Володіна ж не цнотливе дівча, якому так легко можна розбити серце, а досвідчена коханка дорослих чоловіків. Чому з ним має бути інакше? А поки нехай іде все, як іде…

На цьому спокійно заснув.

Ілона сяяла від щастя. От тільки Марат, на відміну від попередніх коханців, не залишався з нею до ранку, не привозив на роботу, щоб усі побачили і дізналися про їхні стосунки. Але коли любиш усім серцем — не помічаєш недоліків.

«Ну не змогла вмовити його залишитися цього разу, зможу наступного», — подумки заспокоювалася.

Та скільки б не приходив до неї Рахімов — під ранок збирався і їхав додому. Ніякі вмовляння на нього не діяли.

Так тривало майже рік.

Останнім часом Ілоні навіть здалося, що він став якимось холодним, інколи роздратованим. Відчувала, що повільно віддаляється. Це лякало дівчину, бо кохала до нестями, якоюсь хворою, божевільною любов’ю. Відмовитися від свого обранця була не готова за будь-яких обставин. Адже Всесвіт крутиться навколо нього одного. Без нього життя втрачало сенс. Досить було Маратові глянути на неї — і вона ставала щаслива. А, якщо заклопотаний пройде на роботі, не помітивши — світ переставав існувати. Відразу набирала його номер і, коли чула зайнятий, серйозний голос у слухавці — мимоволі зривалася. Це вже помічали всі, але готова була витримати будь-яке приниження заради кохання.

Почуття повністю засліпили нещасну. Вона ніби вдихнула наркотик, що звів її з розуму і, врешті-решт, стала жертвою його передозування…

Того вечора Рахімов у черговий раз мовчки вислухав претензії заплаканої Ілони, потім вийшов з її квартири, не зронивши ні слова. Наступного дня, мов крізь неї дивився, не помічав.

Увечері не прийшов.

На дзвінки не відповідав.

— Зрозумій, що за своєю природою чоловік — мисливець, — повчала подругу Лариса Поліщук, яка теж працювала архітектором. Дівчата потоваришували на новій роботі. Працювали в одному кабінеті. — Це він повинен ганятися за здобиччю, а не навпаки. Від такої любові, яку переживаєш ти, чоловіки тікають. Крім того, Рахімов — непересічна особистість. Я працюю у нього вже п’ять років, сама незаміжня. Але на побачення з цим чоловіком не пішла би навіть під загрозою звільнення.