Читать «До ніг твоїх я небо простелю...» онлайн - страница 117
Наталія Дурунда
— Мамо, — захоплено відповів син. — Мила моя, рідна. Твій аромат і є запах домівки, — поцілував материнські руки.
— Сподіваюсь, ти трохи побудеш, не тікатимеш за кілька днів? — уточнила Лія.
— Не тікатиму, — запевнив син. — Ми з Лізою, — узяв дівчину за руку, — маємо відпустку. То ж плануємо провести вдома три тижні. Відвідаємо бабусь і дідусів у Мужієві.
— Це чудово, — захоплено мати. — Дід Ролан плакатиме від щастя. Ти ж його знаєш. Він обожнює свого молодого скрипаля-віртуоза, який подарував його інструментові друге життя на великій сцені. Вітаю у нашому домі, — нарешті привітно звернулася до дівчини.
Єлизавета сором’язливо усміхнулася, несміливо протягуючи руку на знак привітання.
За кілька хвилин усією сім’єю, окрім Марата, який досі був у від’їзді, сиділи за столом. Ліза помітно хвилювалася, що неабияк тішило Алана з Тимуром.
— Хочеш заміж за Мирона? — хитро усміхаючись, прямо запитав Алан, коли після вечері діти самі залишилися у вітальні біля каміну.
Лія піднялася у спальню, щоб телефоном поговорити з чоловіком.
Дівчина від несподіванки уся аж почервоніла. Звичку вдало жартувати з дівчатами, заставляючи їх покриватися щільним рум’янцем і ніяковіти, Алан успадкував від батька.
— Хочу, — тихо відповіла.
— Тоді мусиш сподобатися батькові. Це головне!
Перелякана гостя благально глянула на Мирона. Мовляв, що я тобі говорила?
— Не слухай їх, — заспокоїв хлопець. — Ми це вже обговорювали.
— Справді? — зрадів Алан, розуміючи, що давить на слабу точку.
— Це дійсно важливо, — непомітно підморгуючи молодшому братові, підтримав Тимур. — Без його дозволу у нашій сім’ї ніхто навіть не дихає.
— Мирон казав, що він суворий, але справедливий, — спробувала захиститися дівчина.
— Якщо не справиш на нього гарне враження — на друге можеш не розраховувати, — знов хитро примружив очі юний Алан.
— Головне — перше знайомство, — пояснив Тимур. — Поки він мовчить, треба встигнути розповісти про себе якомога більше: хто така, звідки, хто батьки…
— Ага! — перебив Мирон. — Ще аналіз крові, про всяк випадок, не забути показати, — суворо зиркнув на братів. — Піду, кави принесу, — подався на кухню.
— Даремно ти так, Мироне, — кинув йому услід Тимур. — Адже ліпше за нас батька знаєш. Краще б, як слід, дівчину підготував.
Єлизавета сиділа бліда й непорушна. Вона й так з острахом чекала дня, коли Рахімов повернеться додому. А тут ще й такі невтішні прогнози…
— Правда, є один спосіб точно йому сподобатись, — задумано промовив Алан, ніби кинув у глибоку яму рятівну мотузку.
— Який? — миттю ухопилася дівчина.
— Коли він з’явиться у дверях — обігнати Міру й кинутися йому на шию.
— Точно, — розреготався Тимур. — Допоки батько розбиратиметься, хто там висить — уже встигне тебе полюбити. Так ти йому точно сподобаєшся, — аж за живіт тримався, уявляючи цю картину.
— Спосіб перевірений на сто відсотків, — не стримуючи сміху, підтвердив Алан. — Уже дванадцять років працює беззаперечно. Спитай у Міри.
— У тебе милі брати, — нарешті не витримала Єлизавета, коли Мирон повернувся. — Уміють підтримати…