Читать «Дитя песиголовців» онлайн - страница 4

Але й ця ідея припізнилася: вподобайки вподобайками, а журиків із кожним заняттям приходило дедалі менше. Лишалося ядро, найстійкіші. А тепер, схоже, і Пауль відколовся.

— Ангіна в людини, — похмуро повідомив Жук. — Всяке буває.

Із ним ніхто не сперечався. Білка з кимось чатилася по телефону, Хобот відкрив одразу кілька вікон у браузері, переглядав новини й дайрики. Марта зважувала, як би так педагогічніше повідомити: мовляв, люди, справді час розходитися, — і тут раптом Хобот сказав:

— Є пропозиція. Тільки цур одразу не наїжджати.

— Звісно, давай, — кивнула вона.

— У нас же ж є один толковий матеріал. Якщо Пауль захворів, а часу обмаль — давайте його ставити. Ви що, забули? Стаття Дрона, про горщикисамоварки.

— Стаття, — уточнив Жук, — яку пан Штоц зарізав.

— По-перше, Дрон її переробив. По-друге, вона за десять днів он скільки вподобайок у нього в дайрику зібрала! І взагалі, тема актуальна, можемо, до речі, поряд і прогноз погоди поставити.

Це був хід над ходами, прийом настільки ж підступний, наскільки й успішний. Раніше він би Хоботу, ясна річ, не допоміг, але зараз, коли вони з Білкою та Жуком лишилися утрьох, — Жук опинився у меншості. Марта, відчуваючи себе трошки зрадницею, стала на бік Хобота: так, передруківка з інтернету, але формально ж Дрон робив статтю для них, і потім, цільові аудиторії зовсім різні.

— І часу, — простодушно додала Білка, — геть мало. А в нас терміни.

Жук хотів був щось заперечити з приводу авторських прав, мовляв, Дрона би варто спитати, а він невідомо де, — але це взагалі був не аргумент.

— Ми ж не винні, що предки в нього раптом вирішили чкурнути в гості до якоїсь троюрідної тітки, куди навіть інтернет не провели! Чи гадаєш, Дрон був би проти?

Жук зітхнув, зажадав від Хобота негайно текст Дрона, «на додаткову редактуру», а Білці наказав готувати прогноз погоди. Твердиня впала!

Завдяки цьому вже за півгодини Марта була вільна й ні від кого не залежала. Вона кинула смску «Виходжу, скоро буду:)», ще написала Ніці: «Вибач, форс-мажор, у кіно не потрапляю», зібрала чашки, що лишилися після журиків, і вимила їх у туалетному вмивальнику. Наостанок перевірила спільноту в «Друзях» (п’ятнадцять вподобайок, комент «Новий випуск, ухтишка!»); вимкнула комп, вдягла куртку. Розчесала волосся, стоячи перед вузьким, у старечих темних плямах, дзеркалом.

У ньому ж побачила, як прочиняються двері.

— Шукаєте когось?

— Ні, — м’яко, майже вибачаючись, сказав незнайомець. Він причинив за собою двері й із цікавістю роззирнувся. — А юні журналісти, виходить, уже своє відпрацювали?

Незнайомець стояв так, що Марті його було ніяк не обійти, — та він, здається, цього не помічав. Пробігся пальцями по великих, опуклих ґудзиках плаща, ворухнув плечима, але плащ не зняв.

Дивився він при цьому на Марту — із тією-таки благодушною цікавістю. На маніяка був не схожий; та справжні маніяки, кажуть, якраз на самих себе й не схожі.