Читать «Дзвінок» онлайн - страница 3
Юрій Павлович Винничук
— Куди це вона?
— Не бачиш? До нас намірилася.
— Оце!
Дівчина підповзла до хвіртки й штовхнула її головою. Зойкнула хвіртка, застогнала дівчина, охнула господиня.
— Я казала — замикай на ніч хвіртку.
— От було зачинити.
— Диви, до Марчуків не поповзла.
— До нас ближче.
Дівчину покинули сили, опала грудьми на гравій, яким була посипана доріжка. Права рука лежала на квітнику.
— Мої іриси! Вони ж такі тендітні! Чого ти став як бовдур? Роби щось!
— Що я маю робити?
— Ти ж бачиш — до нас приповзла.
— От і піди зустрінь. Може, в гості запросиш? Зараз я кавусю зроблю.
— Що ти мелеш? Найшов коли кпити.
— Глянь — у Марчуків штора колихнулася.
— Я так і думала… дивляться… щоб їм повилазило, — процідила крізь зуби.
— Ті то вже хвіртку зачиняють.
— А я не казала: закрий?
Дівчина ворухнулася, підтягла руки під себе і спробувала знову звестися на ліктях. Голова метлялася з боку на бік. Нарешті світ вирівнявся в її очах. Облизала напухлі зчорнілі губи. Якусь хвилину дивилася поперед себе, наче запам’ятовувала напрямок, потім опустила голову і поповзла.
— Вона повзе до дверей.
— А ногою по ірисах, по ірисах… Ну чого вона посередині не повзе? Навмисне, чи що?
І справді, правим боком дівчина заповзла трохи на грядку, і тепер за її ногою тяглися поламані іриси.
— О, знову в них штора колихнулася, — тикнув пальцем.
— Ну й нехай дивляться, а я не відчиню.
— Потім будуть говорити.
— Не будуть. Бо ми теж знайдем що сказати.
— Був би тут Влодко… він би дав прикурити.
— Тим батярам?
— Ну.
— Диви, яка вперта.
А в її голові гуділи металеві дзвони — бом! бом! бом! — і біль розливався по всьому тілу, затоплюючи все нові й нові ділянки, так, що небавом перетворилась вона на суцільний згусток пекельного болю… нудило, гірка печія підкочувалась до горла, і вона чула її на язиці… хотілося пити… багато пити… тільки б доповзти, ще трохи, зовсім трохи, вже видно сходи і двері над ними, справа біля одвірка дзвінок… доповзти і натиснути… там порятують, напоять… пити…
— Ні, я не відкрию, — сказала твердо жінка.
— Та лягаєм уже… Чого тут стовбичити? Надивилися.
Махнув рукою і почалапав до лазнички. Жінка постояла ще трохи, слухаючи, як шумить вода, і, коли дзенькнув металевий гачок на дверях, пішла й собі.
— Попробуй тепер заснути, — зітхнув чоловік.
— Зажуй пігулку, — порадила вона.
— Принесеш мені води в шклянці… ох-ох-ох, — закректав лягаючи.
Ось рука торкнулася нижньої сходини. Тут вона вирішила трохи відпочити. Поклала голову на сходинку і відчула велику приємність, коли прохолода згасила палаючу щоку. Лише зараз помітила на лікті торбинку. Не могла згадати, що там всередині… нарешті згадала і видобула флакон духів. Затисши зубами закрутку, повернула його у пальцях. Потім виплюнула закрутку і перехилила духи на обличчя. Запекло так, що вона скрикнула і тіло її сіпнулося, мов пронизане струмом. Здалося, що збожеволіє від того болю. На щастя, це не тривало довго. Біль поволі злагіднів. Затим відчула, що опритомніла. Флакон випав з руки і покотився по доріжці.