Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 17

Розділ 4

Нарешті Маєрс зв’язався із Лейсі й запропонував зустрітись у тій самій гавані в місті Сейнт-Огастін. Нічого не змінилося — знову виснажлива спека, вологе повітря і знайомий стапель у кінці пристані. На Маєрсі навіть була та сама квітчаста сорочка. Всі сіли за дерев’яний стіл, що стояв у затінку на човні. Господар знову пив пиво із пляшки, час від часу прикладаючись до неї упродовж своєї розповіді.

Насправді чоловік, якого він раніше називав Омаром, мав ім’я Бонн Дюбос. Він був нащадком одного із засновників банди. Саме того, що розпочав свій сумнівний бізнес у задній кімнаті рибного ресторану неподалік від Форрест-Сіті в Арканзасі. Заклад належав його дідусеві по материнській лінії, який загинув у перестрілці з поліцією. Батько ж, якщо вірити офіційному рапорту, повісився у в’язниці. Доля не була поблажливою й до численних дядечків та кузенів. Відтак членів банди ставало чимраз менше, аж поки Бонн не відкрив для себе усі переваги продажу кокаїну в південній Флориді. Вже за кілька років у цьому бізнесі він зміг відновити свій невеличкий синдикат. Зараз це вже сімдесятирічний чоловік, живе десь на узбережжі. В нього немає конкретної адреси, рахунку в банку, водійських прав, номера соціального забезпечення чи паспорта. Як тільки казино почали давати великі прибутки, Вони одразу ж скоротив кількість членів банди до жменьки найближчих родичів. Так він позбувся зайвих ротів. Усі операції здійснювалися в повній анонімності, а в бізнесі було задіяно безліч офшорних компаній, кожною з яких опікувалась центральна юридична фірма у Білоксі. Рахунків у Дюбоса було небагато. Хоча він був людиною досить заможною, але жив скромно.

— Чи доводилося вам зустрічатись особисто? — запитала Лейсі.

Маєрс саркастично посміхнувся.

— Не говоріть дурниць. Хіба такі люди ходять на зустрічі? Він живе у тіні, так само, як і я. У всій Пенсаколі ви не знайдете й кількох осіб, які можуть похвалитися знайомством із Бонном Дюбосом. Я сам прожив там сорок років, а про нього вперше почув лише недавно. Він з’являється і зникає, коли йому заманеться.

— Але ж у нього немає паспорта, — нагадав Г’юго.

— Справжнього немає. Але якщо його коли-небудь притиснуть, то знайдуть кілька фальшивих... У 1936 році Бюро у справах індіанців надало пільги племені таппакола. Це невеличка спільнота, приблизно чотириста осіб, розкиданих по усій території на межі штатів. Більшість із них живе в маленьких будиночках у малонаселених районах округу Брансвік. У них там є своє головне управління та триста акрів землі, на якій розташована резервація, що були передані їм федеральним урядом дев’ять років тому. У 1990 році могутнє плем’я семінолів із півдня Флориди, так само як і решта спільнот, уже добре знало, що таке казино. Так склалося, що Бонн і його банда почали скуповувати дешеву землю побіля резервації таппакола. Десь на початку 90-х (важко точно сказати, який це був рік, адже все відбувалось так давно) Дюбос звернувся до племені з пропозицією, від якої вони не змогли відмовитися.