Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 142

— Звісно. Ти вже повністю одужала?

— Загалом, так. Періодично виникає біль, та з кожним днем стає дедалі краще. Хотілось би тільки, щоб волосся швидше росло.

— Тобі личить коротка зачіска.

Принесли вино. Лейсі скуштувала: на смак приємне. Вони підняли келихи й випили.

— Твоя черга, — нагадав Еллі.

— Що, набридла історія про подушку безпеки?

— Просто поцікавилася. У мене був приятель, який, перебуваючи за кермом, різко повернув, щоб не зачепити пішохода. Він в’їхав у електричний стовп на швидкості тридцять кілометрів за годину. Усе закінчилося б добре, якби не подушка, яка добряче його вдарила. Він тиждень прикладав лід до обличчя.

— Знайомі відчуття... Чому ти пішов до юридичного?

— Мій тато адвокат, працює в місті Омаха, тож мені здавалося, що і я маю стати юристом. Я ніколи не думав про те, щоб змінити світ, як це притаманно більшості студентів-першокурсників. Мені просто хотілося отримати хорошу роботу. Справи у батька йшли добре, і я навіть попрацював із ним рік. Та дуже швидко мені стало нудно, тож я вирішив, що настав час залишити Небраску.

— А чому ФБР?

— Захоплююче. Це не з дев’ятої до п’ятої пилом в офісі припадати. Коли ти переслідуєш злочинців — великих, малих, розумних чи дурних — нудьгувати ніколи. А ти? Як так сталося, що ти почала займатися справами суддів?

— Ну, це не зовсім те, про що я мріяла, навчаючись на юридичному. Ринок праці був досить нестабільний, а бажання працювати у великій корпорації в мене не виникало. Такі фірми найняли багато жінок, половину моєї групи становили дівчата, але я не хотіла працювати сто годин на тиждень. У мене є багато друзів, які пішли цим шляхом, і всі вони нещасні. Мої батьки, вони на пенсії, переїхали до Флориди. Я була тут, коли побачила оголошення про роботу в Раді з судових правопорушень.

— Ти пройшла співбесіду і отримала роботу. Ото був сюрприз.

Принесли устриці на тарілці з льодом, і розмова перервалася. Лейсі й Еллі приступили до ритуалу в стилі Нового Орлеану. Спочатку полили усе соком лимона і додали трохи хріну в соус. Пачеко з’їв свої устриці просто з мушлі, а Лейсі використала солоний крекер — обидва способи досить поширені.

— Тож учора ти бачилася з Джуніором, — сказав він.

— Так, уже вдруге. Бував колись у камері смертників?

— Ні, але колись, можливо, побуваю. Дізналася щось цікаве?

— Ти намагаєшся випитати у мене інформацію?

— Звісно. Нічого не можу вдіяти, це закладено у моїй ДНК.

— Джуніор натякає, що може володіти певною інформацією. Дати якусь підказку, якийсь слід. Хоча, загалом, я думаю, що він просто любить, коли до нього приходять.

— Бачу, ти не збираєшся підкинути мені нової інформації.

— Та можу й підкинути. Ти, безперечно, проглядав наш детальний звіт про його справу.

— Прочитав кожне слово.