Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 118

— Програма із захисту свідків? — запитав Пачеко.

— Це ваша гра, тож, думаю, правила ви знаєте.

Луна повернувся на місце, відсунув папери ще далі, потер очі так, наче відчув раптову втому, й почав:

— Послухайте, ось яка у нас проблема. Наш бос в офісі у Джексонвіллі. Ми можемо порекомендувати, але рішення приймає він. Частина нашої роботи полягає у підрахунку потрібної кількості агентів і годин, які підуть на це розслідування. Сказати по правді, це завжди даремне витрачання часу, бо наша ціль постійно зміщується і тому неможливо передбачити, куди приведе нас розслідування. Але правила є правила, і, як би там не було, це федеральний уряд. Отже, бос перегляне наші рекомендації. Просто зараз він особливо не переймається історією з хабарами в індіанському казино. Не думаю, що його надто вразить аварія, яка може виявитися чимось іншим. Останнім часом ми переважно боремося з тероризмом. Весь свій час витрачаємо на пошуки таємних угруповань, американських підлітків, які листуються із джихадистами, і звичайних ідіотів, що намагаються зібрати інгредієнти для виготовлення бомби. Загалом, скажу я вам, у світі відбувається багато поганих речей. Нам не вистачає працівників, часто виникає відчуття, що ми не встигаємо. Ми ніколи не зможемо забути, що спізнилися на двадцять чотири години одинадцятого вересня. Це наш світ. Ми постійно перебуваємо у напрузі. Вибачте за цю промову.

Якийсь час усі мовчали. Майкл порушив тишу:

— Ми розуміємо, але організована злочинність нікуди не зникла.

Луна усміхнувся й відповів:

— Звісно. Правду кажучи, я думаю, що це справа якраз для ФБР, але не впевнений, що наш бос із цим згодиться.

— В такому разі виникає справедливе запитання: якими будуть ваші рекомендації? — поцікавилась Лейсі.

— Запитання справедливе, але зараз я відповісти не можу. Ми візьмемо ще кілька днів на роздуми, потім спрямуємо наш висновок у Джексонвілл.

Лише поглянувши на Луну, можна було не сумніватися, що він не хоче брати в цьому участі. Натомість Пачеко усіляко демонстрував, що уже готовий схопити свій значок і бігти допитувати свідків. Хан не виявляв жодних емоцій.

Лейсі зібрала папери і склала їх у стос. Зустріч закінчилася.

— Дякую, що вислухали. Ви приділили нам достатньо часу. Ми продовжимо наше розслідування і будемо чекати на вашу відповідь, — сказала вона.

З офісу детективи виходили в супроводі Пачеко, потім разом спускались у ліфті; він вочевидь прагнув провести з ними якомога більше часу. Майкл пильно спостерігав за ним. Опинившись в автівці наодинці з Лейсі, зауважив:

— Не мине і двадцяти чотирьох годин, як він тобі зателефонує, але не у справі казино.

— Схоже на те, — відповіла Лейсі.

— Ти гарно там попрацювала.

Розділ 25

Чітко, як годинник, рівно о дев’ятій секретарка постукала у двері й, не діждавшись відповіді, поклала ранкову пошту на стіл Лейсі. Дівчина усміхнулася й подякувала. Пошту вже перебрали, забрали весь мотлох і відклали його на макулатуру. Таким чином, залишилося шість листів, адресованих Лейсі; на п’ятьох із них була адреса відправника. Ще один лист мав трохи підозрілий вигляд, тож його вона й відкрила першим. Текст був написаний нерозбірливим почерком: