Читать «Джалапіта — Емма Андієвська» онлайн - страница 6

Джалапіта пішов між рослин і помандрував у них двісті років.

Джалапіта має тільки одну сталу прикмету: доброту, решта все плинне.

Коли Джалапіті довелося бути послом, йому вручили викувану з заліза грамоту, щоб Джалапіта, несучи, не пом'яв її якоюсь своєю недопильнованою лапою, забувши, що Джалапіта був листоношею думов і ніколи не траплялося, щоб Джалапіта прим'яв або перемішав найтонший відтінок думки. Ніжність Джалапіти була неперевершеною.

Джалапіта пішов на виставку образотворчого мистецтва, і всі шедеври, засоромившись, тихенько вийшли з зали, притримуючи рами, щоб не грюкати.

"Чому людина має тінь, — спитали Джалапіту. – "Тому, що в ній погано працює освітлення зсередини", — відповів Джалапіта.

Коли Джалапіта їздив трамваєм або метро, він лишав свої додаткові лапи й ноги в багажних сховищах.

Джалапіта такий добрий, що на ньому хоч млинці смаж. На масницю так і робили.

"Одяг обмежує тіло й душу", — вирішили люди й одягли Джалапіту, щоб нарешті унормувати й окреслити його хоч для тих, які ним захоплювалися, але поки вони бралися до роботи, Джалапіти було вже стільки поза одягом, що найбільші експерти не відважилися вирішити, чи Джалапіта той, що в одязі, чи той, що поза одягом, бо і той, і другий були Джалапітою.

Раз подружжя, що збиралося піти в театр і на швидку руку не могло знайти няньки для їх тримісячного немовляти, попросило Джалапіту доглянути дитину, поки вони повернуться. Джалапіта так сумлінно виконував свій обов'язок, що коли за кілька годин батьки повернулися з театру, дитина вже встигла вирости на двадцять років і зажадала, щоб її негайно одружили, якщо не хочуть, щоб вона відразу ж пішла в аскети й почала рятувати світ. Відповідь батьків хронікою не передано.

Джалапіта винайшов сито, що, крізь нього пройшовши, лиха людина ставала доброю, але це сито з державних міркувань заборонили.

Джалапіту попросили тримати промову на прийнятті державних музів і дуже здивувалися, коли Джалапіта розкрив рота і замість промови випустив у небо зграю горобців. Усі почали нарікати, що Джалапіта не дотримав слова, і тепер була черга Джалапіти дивуватися, бо це була його найкраща промова, яку він будь-коли виголосив, і він не знав, чого від нього хочуть.

Джалапіта, бувши запрошений, поспішав на день народження, затриманий добрими ділами, коли йому під ноги підвернувся струмок, перегородивши дорогу. Джалапіта так квапився, що вже був заніс ногу, щоб перекрочити перешкоду, але, пригадавши своєчасно, що лежачих не переступають, дуже засоромився й оббіг уздовж потічок і ще встиг не спізнитися на запросини, думаючи про мале й велике.

В час, коли Джалапіту примусили на фармі виводити курей, він так ретельно присвятив себе цьому обов'язкові, що літакова компанія подала на Джалапіту в суд петицію, скаржачись, що літакова компанія не витримує такої конкуренції й мусить закрити своє підприємство, якщо не приборкають

Джалапіту, бо з того часу, як Джалапіта працює на фармі, всі воліють для більшої безпеки й швидкості робити далекі перелети на курах, вирощуваних Джалапітою, а не на літаках.