Читать «Джалапіта — Емма Андієвська» онлайн - страница 5

"Джалапіта робить світ плинним", — сказали колись учені і, вирішивши приборкати Джалапіту в граматику, оголосили, що Джалапіта взагалі не Джалапіта, що походження його дуже підозріле, і не виключено, що він постав з простого перекручення двох санскритських слів jali pitar, що означає батько води, і jali cara, той, що живе у воді. Коли Джалапіту почнуть відміняти, все в світі стане на свої місця, бо санскрит мова мертва і Джалапіта теж мертвий, сказали вони і розкрили книги. Але поки вони записували відмінки й вирішували походження слова Джалапіта, ім'я Джалапіти, щойно вписане в граматику, розрослося найніжнішою салатою, і вчені, забувши, що вони робили, і поскидавши окуляри, заслухалися, як грає вода в Джалапіті і як співають у ньому птахи.

Джалапіта лежав у ринві й слухав, як дощ запевняв залізо, що він сонце. Залізо повірило б, якби в мові дощу не було аж так багато голосівок, подумав Джалапіта.

"Посунься", — попросила пташка Джалапіту, який ночував між галуззям. Джалапіта посунувся і обламав половину світобудови. Пташка заспівала, а Джалапіта сказав: "Мале руйнує велике".

Коли Джалапіту примусили якось уранці робити гімнастику, а йому було незручно відмовитися, щоб інші не червоніли від їхньої нетактовності, сталася затьма сонця.

Джалапіта почухав ногу об хвилю і став грати з вітром у шахи. "Шах мат", — сказав вітер, і Джалапіта довго обдумував наступнний хід. "Матчіш", — сказав нарешті Джалапіта і виграв партію.

Джалапіта задумався якось над тим, чому люди тонуть, адже він знає воду, вода довга, і в ній неможливо втопитися, і прийшов до висновку, що напевно в воді існують дірки, в які люди просто провалюються на смерть. Якби ці дірки заткнути подушками, люди перестали б тоді тонути.

Якось серед літа, коли Джалапіта проходив повз державну бібліотеку, він спокусився прохолодою й тишею і, пропустивши своє тіло крізь сітку на вікні від комах, так міцно заснув серед полиць, що не відчув, як його руку і півплеча заставили книгами. Він прокинувся від того, що бібліотекар пробував вставити йому в живіт особливо важкий першодрук з залізними защіпками, Які чіплялися за ребра і шлунок Джалапіти і ніяк не входили.

Джалапіті було дуже неприємним таке поводження з його нутрощами, тим паче натще, але він боявся, об'явившися, налякати на смерть старого бібліотекаря, знаючи, що бібліотекар забобонний і має злу жінку. Тоді він зідхнув і увібрав живіт під саме горло, щоб дати місце фоліянтові, а потім ще кілька тижнів розпрасовував шлунок і всі нутрощі від книжних відпечатків.

Хто бачив моє обличчя, — сказав Джалапіту, — той завжди дивитиметься на воду".

Джалапіту запросили на з'їзд математиків, щоб він узяв участь у розв'язанні обрахунків законів небесної кривизни. Джалапіта вислухав усі теорії і, відкоркувавши свій наймолодший мізинець, витяг звідти квітку і показав їм результат. Математики були настільки вражені відкриттям, що поперекидали стільці і, гублячи окуляри, побігли на левади ловити метеликів.