Читать «Джалапіта — Емма Андієвська» онлайн

Джалапіта

Емма Андієвська

Мене вже тінь ножа вбиває, — сказав Джалапіта, — а ти з ножем хочеш на мене кинутись.

Джалапіта живиться хмарами, і лапи у нього хмари, і руки у нього хмари, тому кожного разу у нього інше ім'я.

Джалапіта універсальний. Він кожен з існуючих предметів і людей, але він не вони, він Джалапіта. Коли дві тисячі років тому пробували писати життєпис Джалапіти, то покинули, бо Джалапіта не вміщався в слово. Він виливався із слова, як тісто, і його кожного разу бігали шукати в небі і на землі. Джалапіту описати неможливо.

Ім'я Джалапіти міняється від настрою, погоди і від того, на якій віддалі він перебуває від води.

Джалапіта з'їхав ліфтом на Вавилонську башту і глянув униз. Серед куряви на одній із центральних вулиць сиділа товста дитина і довбала пальцем у носі. "Дитина ця може бути моїм учнем, — подумав Джалапіта. – Для неї відкрита таємниця життя, як свіжа мушля. " Він звісив запасну ногу з башти на ту вулицю і сів поруч з тією дитиною. "Учнем?" – сказала дитина і вийняла палець з носа. "Ні, — подумав Джалапіта, — ця дитина не послідовна. Не бути їй моїм учнем".

Джалапіту можна їсти. По Джалапіті можна ходити, він ляндшафт.

Джалапіта пішов на перегони і сів у перший ряд. Бабця, що сиділа поруч і трохи недобачала, зчинила крик, прийнявши Джалапіту за коня. Вона звернула на Джалапіту увагу тому, що їй не видно було перегонів, бо вона забула дома окуляри. Її зору вистачило лише, щоб побачити Джалапіту. На її крик ніхто не звернув уваги, бо всі були зайняти кіньми, а Джалапіта закрився лівою рукою від бабці і поринув у думки. Джалапіта думав, що коні біжать окремо, а швидкість біжить окремо.

Джалапіта блукав цілу ніч і нарешті заснув у кочегарці. Ледачий порторіканець-кочегар, якому лінь було іти і приносити вугілля та дрова, побачив Джалапіту і напалив ним печі. Джалапіта дуже здивувався, коли його тіло почало ходити по всіх батареях хмаросягу. Спочатку це його розважало – ходити разом із парою, але скоро набридло, і він порвав труби і вийшов. А коли приїхали пожежна і аварійна компанди і оточили драбинами хмаросяг, то Джалапіта, який щойно зібрав з усіх рур своє тіло докупи, сказав:"Джалапітою опалювати хмаросяги небезпечно".

Джалапіта вірив слову. А слово взяло поламало Джалапіті всі кісточки, всю душу, вкинуло у кадовб і змішало Джалапіту з цементом і брудом.

Бідний Джалапіта лежить, подертий на шматочки, а невірне слово ходить, приспівуючи:"Джалапіта нерозважний, хіба можна вірити слову".

Джалапіту змусили носити воду. Він пішов, узяв на руки ріку і приніс усю ріку на стіл, бо йому було шкода відривати від неї шматочки води. Тоді йому веліли віднести ріку назад. Джалапіта слухняно відніс, положив назад у річище і довго стояв на одному місці, сумуючи, що ним незадоволені. Джалапіта був дуже добрий.

Джалапіта вийшов у парк і сів на першу лавку. Йому страшенно хотілося плакати, як хочуть води, маючи спрагу, але він не вмів. Він сидів такий незграбний і сумний, опустивши руки і лапи на землю, що біля нього зібралися діти і почали кидати в нього пісок. "Добре було б умерти хоч на день", — подумав Джалапіта, а в нього над губою вже зробилися з піску вуса, і діти вже повзали по ньому й били його по зелених віях, що обламувалися ящірками й зникали в траві, — мокрими дзвінкими долонями.