Читать «Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці» онлайн - страница 39

Я сказала Кароліні:

— Так, я трохи спізнилася, пробач. Я тобі поясню…

— Нема тут чого пояснювати. Я ж бачила — ти стояла з гарним хлопцем. А це Марі — дочка мого брата Жозефа і Жанни. Мене попросили привезти її з Амстердама до батьків.

Дівчина старанно зробила складний і дуже церемонний реверанс (такого, мабуть, років п'ятдесят чи сто тому навчали шляхетних дівчат). Я сказала:

«Добридень, Марі», — а Кароліна, як завжди багатослівна, провадила:

— Вона була на канікулах у тітки, ти її знаєш: це Жаннина сестра, що вийшла заміж за російського військового моряка. Я тобі вже розповідала про нього: його звуть Борис, коли його корабель заходив до Гааги, він попросив політичного притулку.

Розважливим тоном дорослої людини, вживаючи звороти, не притаманні дітям її віку, Марі прокоментувала:

— Насправді дядько Борис зовсім не політичний біженець. Він радянський агент, що під виглядом дисидента виконує місію, мета якої полягає в підбурюванні та дезорганізації працівників атомної промисловості.

— Ти сама до цього додумалася? — зі сміхом запитала я.

— Звичайно, сама, — впевнено відповіла Марі. — Я бачила в нього шпигунський номер, витатуюваний на лівому зап'ястку синім кольором. Він приховує його під шкіряним ремінцем, якого носить начебто для захисту сухожилля. Та це неправда, бо він ніколи не піднімає тягарів.

— Не слухай її, — сказала Кароліна. — Марі ввесь час вигадує абсурдні науково-фантастичні, шпигунські чи містичні історії. Теперішні діти читають багато фантастики.

В цю мить я помітила чоловіка, що стояв неподалік, у ніші вокзальної стіни, й дивився на нас із надзвичайною цікавістю. Мені спочатку здалося, що його увагу привертала саме Марі.

На вигляд чоловік мав років сорок чи трохи більше, його сірий костюм — трійка класичного крою — здавався старим, потертим, давно не прасованим, а сорочка й краватка — несвіжими, ніби він цілу ніч проспав сидячи в потязі.: В руках чоловік тримав чорну шкіряну валізку, яка чимось нагадувала лікарський саквояж.

Раптом я пригадала: це ж водій того жовтого таксі, що привіз мене на вокзал. Він викликав у мене таке гостре відчуття відрази, що я аж почервоніла.

Я відвела від нього погляд, та за якусь хвилину знову позирнула.

Він так само стояв і дивився в наш бік. Схоже, зацікавився Кароліною. Я, певне, забула сказати, що вона дуже гарна: висока, струнка, з коротким білявим волоссям і м'якими, хоча й трохи хлопчачими рисами обличчя. Дуже схожа на актрису Джейн Франк. Кароліною завжди цікавилися чоловіки будь-якого віку.

Мушу зізнатися ще ось у чому: всі кажуть, ніби ми з нею разюче схожі, і нас беруть за сестер, навіть близнючок. Часто друзі Кароліни зверталися до мене, вважаючи, що говорять із нею. Якось з нами трапилася дивна пригода…

Кароліна урвала ці мої думки.

— Що з тобою діється? — стурбовано мовила вона, придивляючись до мене. — Ти раптом так зблідла, ніби побачила страхіття.

Марі, розгадавши причину моєї схвильованості, голосно пояснила своїй тітоньці:

— Відтоді як ми вийшли з вагона, за нами стежить якийсь тип, отой, що стоїть під стіною, а в його валізці повно ножів. Це, звичайно, статевий збоченець, я відразу здогадалася.