Читать «Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці» онлайн - страница 29

— На вулиці Верценгеторіга, — додав хлопчик, і його голос якось дивно й несподівано перескакував з високих звуків на низькі просто на середині слова.

Ім'я галльського полководця бентежило мене: мені здавалось, ніби вулиця Верценгеторіга має виходити саме на цей проспект, але я припускав, що в Парижі є ще одна вулиця з такою ж назвою. Проте неможливо, щоб двом вулицям в одному місті дали однакову назву, хіба що в історії Франції було два Верценгеторіги. Я поділився своїми сумнівами з хлопчиком.

— Та ні, — відповів він. — Жив тільки один Верценгеторіг, і в Парижі тільки одна така вулиця. Вона в чотирнадцятій окрузі.

Отже, мабуть, я щось переплутав… Ми часто буваємо впевнені в чомусь відверто хибному: досить сторонньому спогадові випадково ввійти до однорідної низки інших спогадів, досить підсвідомо поєднати в пам'яті дві частини різних низок — і в свідомості утворюються якісь химерні поєднання, що мають усі ознаки реальної дійсності…

Але я відклав на потім розв'язання цієї топографічної загадки, побоюючись, що хлопчикові набриднуть мої запитання. Він пустив мою руку, і в мене виникла підозра, що більше не хоче бути моїм поводирем. Може, батьки чекають його вдома на обід?

Оскільки він давно вже мовчав, я навіть із острахом подумав, що він покинув мене й далі доведеться йти самому, без його благодійної допомоги. Мабуть, у мене був досить розгублений вигляд, бо хлопчик сказав своїм ламким, але заспокійливим голосом:

— Схоже, ви не дуже звичні ходити самі. Хочете, я ще побуду з вами? Куди вам треба?

Запитання мене збентежило, та мій випадковий поводир не мусив помітити цього. Щоб він не здогадався, що я й сам не знаю, куди йду, я не роздумуючи впевнено відповів:

— На Північний вокзал.

— Тоді не варто було переходити. Це з протилежного боку проспекту.

Він, звичайно, мав рацію. Аби виправдатися, я сказав перше, що спадало на думку:

— Я думав, на цьому боці менше перехожих.

— Це справді так, — відповів хлопчик. — Та однаково було б одразу звернути праворуч. Ви від'їжджаєте?

— Ні, мені треба зустріти друга.

— Звідки він прибуває?

— З Амстердама.

— О котрій годині?

Я знову вплутався в зайві складнощі. Аби був хоч один потяг у другій половині дня! Хоча, малоймовірно, щоб хлопчик знав розклад прибуття потягів.

— Я не пригадую точний час, — сказав я. — Впевнений, що ще не скоро.

— Експрес із Амстердама прибуває на Північний вокзал о дванадцятій тридцять чотири, — відповів хлопчик. — Ми встигнемо, якщо підемо навпростець. Ходімо. Швидше.

Розділ 7

— Підемо провулком, — сказав хлопчик. — Так буде швидше. Тільки ступайте обережно: тут нерівна бруківка. Але жодного перехожого чи автомобіля.

— Добре, — відповів я. — Буду обережним.

— Я вам казатиму, де вибоїни. Якщо сильніше стисну руку — будьте обережніші… Це тут, повертаймо праворуч.