Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 59

— А! Пізнаю вас, громадянине Дантон. Це ви назвали мене при всьому Конвенті «якимсь Маратом». Слухайте. Я прощаю вам. Ми переживаємо безглуздий момент. Ах, то я кепкую? Справді, що я за людина? Я викрив Шазо, я викрив Петіона, я викрив Керсена, я викрив Моретона, я викрив Дюфріш-Валазе, я викрив Лігоньє, я викрив Мені, я викрив Банвіля, я викрив Жансоне, я викрив Бірона, я викрив Лідона й Шамбона. І хіба я помилився? Я відчуваю зраду в зрадникові, і я вважаю за корисне викривати злочинця до того, як він вчинить злочин. Я звик говорити напередодні те, що ви скажете тільки завтра. Я той, хто запропонував Зборам докладний проект карного законодавства. Що я зробив до цього часу? Я добився навчання секцій, щоб вони краще служили революції. Я примусив зняти печатки з тридцяти двох папок, де лежали таємні документи. Я зажадав повернення діамантів, відданих Роланові. Я довів, що бріссотинці видали Комітетові громадської безпеки незаповнені мандати на арешти. Я вказав на пропуски в доповіді Ленде про злочини Капета. Я голосував за страту тирана і вимагав виконання вироку протягом двадцяти чотирьох годин. Я захистив батальйони Моконсейльський і Республіканський. Я не допустив читання листа Нарбона і Малуе. Я подав пропозицію про поранених солдатів. Я домігся скасування Комісії шести. Я перший відчув у поразці під Монсо зраду Дюмур’є. Я домагався, щоб сто тисяч родичів емігрантів були взяті заложниками за наших комісарів, виданих ворогові. Я запропонував оголосити зрадником кожного депутата, який вийде за заставу. Я викрив роланівську змову, що спричинила заколоти в Марселі. Я добився, щоб була призначена нагорода за голову сина Егаліте. Я захищав Бушотта. Я зажадав відкритого голосування, щоб прогнати Інара. Я провів декрет про заслуги парижан перед революцією. За все це Луве прозвав мене блазнем, Фіністер вимагає виключити мене з депутатів, місто Ам’єн хоче, щоб на мене наділи намордник, Корбург — щоб мене заарештували, а Лекуант-Пюїраво пропонує Конвентові оголосити мене божевільним. Навіщо ж ви, громадянине Дантон, покликали мене на вашу таємну нараду, як не для того, щоб вислухати мою думку? Хіба я просив мене кликати? Зовсім ні. Я не маю ніякої охоти до відвертих розмов з такими контрреволюціонерами, як ви й Робесп’єр. Зрештою, як я й передбачав, ні ви, ні Робесп’єр не зрозуміли мене. То які ж ви державні діячі? Вас, виходить, треба вчити політики з азбуки, вам треба ставити всі крапки над і. Я хотів ось що сказати: ви обидва помиляєтеся. Небезпека не в Лондоні, як гадає Робесп’єр, і не в Берліні, як гадає Дантон. Вона в Парижі. Ця небезпека в тому, що нема єдності, що кожен, починаючи з вас двох, вважає за своє право тягти в свій бік. Небезпека в плутанині умів, в анархії волі…

— Анархія! — перебив його мову Дантон. — Від кого ж, як не від вас, іде анархія?

Марат продовжував говорити.

— Робесп’єр, Дантон, небезпека в цій безлічі кафе, в цій безлічі картярських домів, в цій безлічі клубів. Клуб Чорних, клуб Федералістів, Дамський клуб, клуб Безсторонніх, заснований ще Клермон Тоннером, що був у 1790 році монархічним клубом; соціальний гурток, вигаданий священиком Клодом Фуше, клуб Шерстяних ковпаків, заснований журналістом Прюдомом, не кажучи вже про ваш клуб Якобінців, Робесп’єр, і ваш клуб Кордельєрів, Дантон. Небезпека в голоді, через який носильник Блек почепив на ліхтар біля ратуші Франсуа Дені пекаря з базару Палю; небезпека в суді, який повісив Блека за те, що той повісив пекаря Дені. Небезпека в паперових грошах, вартість яких все падає. На вулиці Тампль хтось упустив стофранкову асигнацію, і якийсь прохожий, простолюдин, сказав: «Не варто й нахилятися за нею». Перекупники грошей і спекулянти — ось де небезпека. Що з того, що на ратуші піднято чорний прапор? Ви заарештували барона де-Тренка, та цього мало. Скрутіть в’язи цьому старому тюремному інтриганові. Ви гадаєте, що вийшли із скрутного становища, бо голова Конвенту за громадянські доблесті поклав вінок на голову Лабертеша, який дістав сорок один удар шаблею при Жемаппі, і за це його оспівує Шеньє. Комедія й фіглярство! А! Та ви не бачите Парижа! Ви шукаєте небезпеки далеко, коли вона тут, поряд! Для чого ж ваша поліція, Робесп’єр? Ви ж маєте своїх шпигунів Пайана — в Комуні, Коффінгаля — в Революційному трибуналі, Давіда — в Комітеті громадської безпеки, Кутона — в Комітеті громадського порятунку. Як бачите, я добре поінформований. То знайте: небезпека над вашою головою, небезпека під вашими ногами. Всюди змови, змови і змови. Люди на вулицях читають газети вголос і багатозначно кивають головами. Шість тисяч чоловік, що не мають посвідок про благонадійність, — емігранти, які повернулися, — фертики і шпигуни, — ховаються у підвалах, на горищах і в дерев’яних галереях Пале-Роялю. Біля хлібних крамниць — хвости. Жінки сплескують руками й запитують: «Коли вже буде мир?» І хоч скільки б ви замикалися для таємних розмов у залі Виконавчого комітету, все, що ви говорите — відомо всім. І от доказ вам, Робесп’єр. Вчора ввечері ви сказали Сен-Жюстові таке: «У Барбару починає рости черевце, це може перешкодити йому втекти». Так, небезпека всюди, і особливо в серці країни, в самому Парижі. «Колишні» змовляються, патріоти ходять босі, аристократи, заарештовані 9 березня, вже на волі; добрі коні, що мали б возити гармати у прикордонних смугах, забризкують нас грязюкою на вулицях, чотирифунтовий хліб коштує три франки дванадцять су, театри виставляють непристойні п’єси, і зрештою Робесп’єр пошле на гільйотину Дантона.