Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 21
Віктор Гюго
Лоцман продовжував, немов розмовляючи сам з собою.
— Це Менк’є. Тут спочивають чайки, летячи з Голландії, і великі чорнокрилі поморники.
Тимчасом капітан перелічив паруси.
Кораблів було таки вісім. Вони стояли в бойовому порядку, їх силуети виступали над водою. В центрі виразно можна було розрізнити високий корпус трипалубного судна.
Капітан спитав лоцмана:
— Знаєте ви ці кораблі?
— Звичайно! — відповів Гакуаль.
— Що це?
— Ескадра.
— Французька?
— Чортова.
Запала мовчанка. Потім капітан знову спитав:
— Тут уся крейсерська ескадра?
— Ні, не вся.
Дійсно, 2 квітня Валазе заявив у Конвенті, що в Ла-Манші крейсирує десять фрегатів і шість лінійних кораблів. Капітан тільки тепер це пригадав.
— Справді, — сказав він, — в ескадрі шістнадцять суден. А тут тільки вісім.
— Решта блукає там уздовж берега і шпіонить.
Капітан, увесь час дивлячись у підзорну трубу, пробурчав:
— Трипалубний корабель, два фрегати першого рангу, п’ять другого рангу.
— Але я теж, — буркнув Гакуаль, — шпіонив за ними.
— Добрі кораблі, — сказав капітан. — Я сам командував такими.
— Я, — сказав Гакуаль, — бачив їх зблизька. Не помилюсь, де який. Я маю їхні ознаки в голові.
Капітан передав підзорну трубу лоцманові.
— Погляньте, лоцмане, чи впізнаєте високобортний корабель?
— Так, капітане, це «Золотий Берег».
— Вони його перехрестили, — сказав капітан. — Раніше він звався «Бургундські Штати». Нове судно. Сто двадцять вісім гармат.
Він вийняв з кишені записну книжку й олівець і написав цифру 128.
Він продовжував:
— Лоцмане, а яке то судно перше ліворуч від нього?
— «Досвідчений».
— Фрегат першого рангу. П’ятдесят дві гармати. Два місяці тому він озброювався в Бресті.
Капітан записав у книжці цифру 52.
— Лоцмане, — знову спитав він, — а другий корабель зліва?
— «Дріада».
— Фрегат першого рангу. Сорок вісімнадцятифунтових гармат. Він побував у Індії. В нього добра воєнна історія.
І під цифрою 52 він написав цифру 40. Потім підвів голову:
— А тепер праворуч.
— Там усе фрегати другого рангу. Усього п’ять.
— Який найближчий до трипалубного?
— «Рішучий».
— Тридцять дві вісімнадцятифунтові гармати. А другий?
— «Рішмон».
— Такої ж сили. Далі?
— «Атеїст».
— Дивна назва для морського корабля. Далі?
— «Каліпсо».
— Далі?
— «Ловець».
— П’ять фрегатів по тридцять дві гармати кожен.
Капітан підписав під першими числами — 160.
— Ви їх добре розпізнаєте, лоцмане!
— А ви, пане капітане, добре їх знаєте, — відповів Гакуаль. — Впізнавати добре, а знати — краще.
Капітан дивився в свою книжку і лічив, вимовляючи крізь зуби:
— Сто двадцять вісім, п’ятдесят два, сорок, сто шістдесят.
В цей момент Ла В’євіль з’явився на палубі.
— Шевальє, — крикнув йому Буабертло, — проти нас триста вісімдесят гармат.
— Ну, що ж! — сказав Ла В’євіль.
— Ви тільки що оглядали батарею, Ла В’євіль. Скільки, врешті, ми маємо гармат, спроможних стріляти?
— Дев’ять.
— Ну, що ж! — сказав і Буабертло.
Він узяв підзорну трубу з рук лоцмана і розглядав горизонт.
Вісім кораблів, мовчазні й чорні, здавалися нерухомими, але щомиті більшали.