Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 174

Хіба революція має за мету спотворювати людську природу? Хіба вона повинна зруйнувати сім’ю, задушити в людині людяність? Зовсім ні. Вона прийшла ствердити, зміцнити одвічні цінності, а не відкидати їх. Зруйнувати Бастілію — це визволити людськість, знищити феодалізм — це створити міцну сім’ю. Немає більшого авторитету за авторитет батьківства. От чому матка у бджіл вважається за царицю. Вона цариця тому, що мати. Безглуздість королівської влади якраз у тому, що це влада людини, яка, не бувши батьком, не може бути й володарем. Через те й знищено королівську владу, встановлено республіку. Що таке республіка? Це сім’я, це людськість, це революція. Революція — це запакування народу. А в основі народу — людина.

Треба було вирішити, чи мусить Говен після того, як Лантенак повернувся до людськості, повернутися до сім’ї.

Треба було вирішити, чи з’єднаються внук і дід у цьому найвищому світлі, чи тоді, коли дід піднявся до цього світла, внук збентежено відступить. В цьому патетичному змаганні Говена з своєю совістю саме так ставилося питання, і відповідь випливала сама собою: треба врятувати Лантенака.

Гаразд. А Франція? Тут запаморочлива проблема враз змінювала лице.

Як! Франція у такій скруті, Францію зрадили, відкрили для ворога. Вона не має більше кордонів — Німеччина перейшла через Рейн. Вона не має більше мурів — Італія переступила через Альпи, а Іспанія через Піренеї, їй лишилася тільки одна велика підпора — океан. Вона мала за собою безодню. Вона могла спертися на неї і, могутня, велика, перемогти всю землю. Ця підпора була непоборна. Але хіба не відбирають її в неї? Океан вже належить не тільки їй. На океані і Англія. Це правда, Англія не знає, як його переступити. І от з’являється людина, щоб перекинути для неї міст, щоб простягти їй руку, людина, що хоче сказати Піттові, Крегові, Корнуельсові, Дундасові, всім піратам: «Ідіть!» Людина, що хоче крикнути: «Англія, бери Францію!» І ця людина — маркіз де-Лантенак.

Вони тримають цього чоловіка в руках. Три місяці полювали на нього, невпинно переслідували і нарешті схопили. Рука революції лягла на плече цього бандита. Рука дев’яносто третього року взяла за горло цього ката-рояліста. Доля судила, щоб у підземеллі свого родового замка цей вбивця тепер чекав своєї кари. Феодал був у феодальній темниці. Каміння його замка повстало проти нього і замкнуло його в собі, і той, хто хотів зрадити свою батьківщину, був зраджений своїм домом. В усьому цьому видно волю божу. Година відплати настала, і революція кинула у в’язницю цього ворога народу. Він не може більше битися, не може змагатися, не може чинити шкоду. У цієї Вандеї тисячі рук і тільки єдина голова. Відтяти її — це покласти кінець громадянській війні. І вони мають цю голову в руках. Це трагічна і щаслива розв’язка. Після такої кривавої бійні й різанини людина, що стільки вбивала, тепер мусила сама вмерти.

І невже знайдеться хтось, хто її врятує?

Сімурден, тобто дев’яносто третій рік, тримає Лантенака, тобто монархію, і невже знайдеться хтось, хто вирве цю здобич з залізних тисків? Лантенак, людина, у якій сконцентрувалися всі жахи минулого, маркіз де-Лантенак був у могилі, важкі двері вічності замкнулися за ним, і от прийде хтось зовні і відімкне їх. Цей злочинець проти суспільства — мертвий, а з ним мертвий і бунт, мертва братовбивча звіряча війна. І от хтось воскресить усе це.