Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 172
Віктор Гюго
Ніколи, ні в якому бою бог і сатана не видні були так ясно.
Бій відбувався на арені людської совісті.
Совісті Лантенака.
Тепер він починався ще з більшою запеклістю й рішучістю в іншій совісті.
Совісті Говена.
Яке велике поле бою — людина!
Ми віддані на поталу цим богам, цим страховищам — нашим думкам. Часто ці страшні бійці топчуть ногами нашу душу.
Говен міркував. Маркіз де-Лантенак, оточений, обложений, засуджений, поставлений поза законом, замкнений, як тварина в цирку, як цвях у тисках, загнаний у своє лігво, що стало його в’язницею, відрізаний з усіх сторін стіною з вогню й заліза, зміг визволитися. Йому вдалося найскладніше у такій війні — втеча. Він знову мав у своєму розпорядженні ліс, щоб укріплятися, країну, щоб битися, темряву, щоб зникати. Він міг стати знову грізним і невловимим, начальником невидимих, вождем підземних людей, господарем нетрів. Говен досяг перемоги, але Лантенак був на волі. Лантенак був у безпеці, мав необмежене поле діяльності, невичерпаний вибір притулків. Він був недосяжний, неприступний. Лев був упійманий у пастку і вирвався.
І от він повернувся в неї знову.
Маркіз де-Лантенак своєю волею, з власного бажання, з вільного вибору покинув ліс, темряву, безпеку, волю, щоб повернутися до страшної небезпеки. Говен бачив, як він безстрашно кинувся у вир пожежі, рискуючи не вернутися з неї, а потім спустився цією драбиною до своїх ворогів, драбиною, що була рятувальною для одних і згубною для нього.
І ради чого зробив він це?
Щоб врятувати трьох дітей.
І тепер що мають зробити з цим чоловіком?
Гільйотинувати його.
Ради трьох дітей, — його власних? — ні; рідних йому? — ні; з його стану? — ні; для цих трьох бідолашних малюків, перших зустрічних, невідомих, обідраних, босоногих, цей аристократ, цей принц, цей старик, врятований, визволений, переможець, бо така втеча дорівнює перемозі, — усе кинув, знехтував усім, усе поставив на карту, і у той самий момент, коли він врятував дітей, віддав ворогам свою голову, досі страшну, а тепер величну.
І що мають з нею зробити?
Прийняти цю жертву.
Маркіз де-Лантенак мусив зробити вибір між чужим життям і своїм. І він гордо вибрав смерть.
І на цей його вибір згоджуються.
Його мають убити.
Яка відплата за героїзм!
Відповісти дикунством на великодушність.
Показати таку підкладку революції!
Так здрібнити ідею республіки!
В той час як людина, наскрізь просякнута забобонами й рабством, раптом перетворюється, повертається до людяності, вони, визвольники, поборники свободи, лишаться тільки людьми громадянської війни, неспроможними перемогти рутину, людьми, що тільки проливатимуть кров у братовбивчій війні.
І найвищий закон прощення, самозречення, самопожертви, спокути існуватиме для оборонців облуди і не існуватиме для борців за істину!
Як! Поступитися у боротьбі великодушності, скоритися цій поразці, бувши дужчими, стати слабшими, бувши переможцями, стати вбивцями, дати змогу говорити, що прихильники монархії врятовують дітей, а прихильники республіки вбивають стариків!