Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 161

— Можливо, монсеньйор. Я так поспішав, що не мав змоги сьогодні поїсти.

Маркіз витяг з кишені плитку шоколаду, переломив її надвоє, одну половину віддав Гальмало, а другу став їсти сам.

— Монсеньйор, — сказав Гальмало, — праворуч од вас яр, а ліворуч ліс.

— Гаразд. Залиш мене, іди.

Гальмало послухався. Він зник у темряві. Чулося шелестіння розсовуваних кущів, дедалі тихіше. Через кілька секунд важко було знайти його слід. Цей гай, поритий ярами, вкритий непрохідними лісами, є добрий помічник втікачів. В ньому людина зникає умить. Ця можливість швидкого розпорошення і спиняла наші армії перед Вандеєю, перед цими бійцями, що так загрозливо зникали.

Маркіз деякий час стояв нерухомо. Він був з тих людей, які стараються нічого не почувати. Але й він не міг подавити хвилювання від того, що дихав вільним повітрям після запаху крові, після страшної різанини. Почувати себе цілком врятованим після того, як вважав, що загинув! Після могили, яку бачив так близько, відчувати себе в цілковитій безпеці! Вирватися від смерті і повернутися до життя. Все це потрясло навіть таку людину, як Лантенак. Хоч він бував уже в подібному становищі, проте навіть ця загартована душа втратила на хвилину рівновагу. Він признавався сам собі, що був задоволений. Але він швидко подавив у собі цей порух, майже подібний до радості.

Він витягнув свій годинник і натиснув пружину. Котра була година?

На його превелике здивування, пробило тільки десять. Людину, яка пережила таку пригоду, коли все ставиться на карту, завжди дивує, що ці хвилини, такі повні переживаннями, не довші за інші. Попереджуючий постріл з гармати був зроблений перед заходом сонця, а атакуюча колона підступила до пролому через півгодини після того, між сьомою і восьмою годинами вечора, коли заходила ніч. Отже, колосальний бій, почавшись о восьмій годині, закінчився о десятій. Вся ця епопея тривала тільки сто двадцять хвилин. Іноді катастрофи дорівнюють швидкістю блискавиці. Події можуть відбуватися за дивовижно короткий час.

Та, як подумати гаразд, то слід було дивуватися саме з іншого: як могла така маленька жменька бійців триматися стільки часу проти такої великої кількості? Отже, бій не був короткий, не скінчився враз, ця битва дев’ятнадцяти проти чотирьох тисяч тривала досить довго.

А втім, уже був час і йому йти. Гальмало відійшов уже далеко, і не було ніякої потреби для маркіза лишатися тут далі. Він поклав годинник у кишеню. Але вже в іншу кишеню, бо помітив, що годинник лежав раніше в одній кишені з великим ключем від залізних дверей, який приніс йому Іманус після огляду замка, і можна було роздавити скло годинника. Він теж збирався йти до лісу. Коли він повертав ліворуч, йому здалося, що якийсь неясний промінь упав на нього.

Він повернувся і крізь кущі, які тепер виразно виступали на червоному фоні неба і видні були до останнього листочка, побачив у ярку яскраву заграву. Лише кілька кроків віддаляло його від ярка. Він рушив було туди, але потім схаменувся — при цьому світлі його легко могли помітити. Хіба не все одно йому, що це за світло? І він пішов у тому напрямі, який вказав йому Гальмало.